Проза життя: Правила життя
Світлани Романової

Світлана Романова — без перебільшень, фахівчиня найвищого ґатунку, вона користується величезною повагою колег на ринку. І як професіонал у своїй справі, і як цікава особистість,
і за свої людські якості. Сьогодні ми знаємо її як директорку з правового забезпечення та членкиню правління Групи «Метінвест» — одного з найпотужніших міжнародних гірничо-металургійних об’єднань з вертикальною інтеграцією.

Світлана здобула фахову освіту і професійну підготовку як в Україні, так і за кордоном, і пройшла довгий кар’єрний шлях від студентки-стажерки в юридичному відділі невеликого українського банку до партнерки відомої міжнародної юридичної фірми. Це, певною мірою, класична історія успіху людини, яка зробила себе сама. А в людини з таким бекграундом завжди є чому повчитися

 

Життя — це про людей і для людей. Ви можете їх любити або не дуже, але без них життя немає. Тож треба вчитися їх розуміти і з ними взаємодіяти. А це, мабуть, найскладніше, чому вам доведеться вчитися… все життя.

 

Дорослішаєш тоді, коли залишаєшся сам на сам із собою, проб­лемою, світом. Коли стикаєшся з тим, чого ніколи до цього не робив, не бачив, не відчував… Коли немає на кого спертися і змушений приймати рішення сам, ризикувати і діяти. Тут і тепер. Ми всі дорослішаємо в житті не один, а безліч разів.

 

Найскладніше випробування — це завжди випробування своїми страхами, принципами, комплексами, переживаннями. Словом, тим, хто ви є, і вмінням прийняти себе таким, який ви є.

 

Не потрібно боятися двох речей. По-перше, бути собою. Смішним, безглуздим і несерйозним. Те, ким і чим ви є, — найцінніше ваше надбання і ваша найбільша перевага. А по-друге, не потрібно боятися ставити запитання і просити про допомогу. Навіть якщо ви дійсно ризикуєте здатися смішним, безглуздим і несерйозним.

 

Оглядаючись на пройдений шлях, швидко відвертаюся в інший бік, у бік майбутнього. При цьому я відчуваю величезну вдячність до всіх, хто пройшов зі мною частину мого шляху.

 

Не намагайтеся з’їсти слона цілком. Його потрібно порізати на шматки і добряче пережувати. Тоді ви не тільки отримаєте задоволення від процесу, але й досягнете своєї мети. Великі цілі досягаються малими кроками.

 

Три поради собі в минулому: визнавай себе і свою цінність, май сміливість йти вперед і ризикувати, не здавайся!

 

Новачкам у професії пораджу терпіння і відданості справі, яку ви обрали. Наразі це у великому дефіциті. Швидкі результати і перемоги, звичайно, трапляються, але не тривають.

 

Ключовими проблемами юридичного ринку і сфери права сьогодні є відсутність якісної освітньої системи. Стара застаріла, а нової немає. Наведу зрозумілу аналогію: здобуття юридичної освіти сьогодні схоже на будівництво будинку без архітектурних планів і креслень (сучасна методика викладання), без достатньої кількості кваліфікованих кадрів (викладацький склад) і будівельних матеріалів (підручники, матеріально-технічна база вишів тощо). При цьому сам замовник будівництва (студент) цікавість до будівництва втратив (або не мав її від початку), а фінансування будівництва не ведеться або взагалі, або відбувається епізодично. Якщо такий будинок і буде колись побудований, то міцним він точно не буде і довго не простоїть. Звідси й усі проблеми в професії — її фундамент наразі тріщить по швах.

 

Вирішення бачу в ґрунтовній перебудові підходів до юридичної освіти, забезпечення якості за рахунок значного підвищення вимог до рівня абітурієнтів, об’єктивізації системи оцінювання і встановлення вимог про автоматичне відрахування на будь-якому курсі навчання через незадовільні результати, скорочення кількості юридичних факультетів у непрофільних вишах, формальне закріплення права викладання юристами-практиками (за певними критеріями) тощо.

 

До себе в команду намагаюсь обирати вільних думкою. Лише вони здатні бачити за горизонт, а не дивитися собі під ноги. Лише такі здатні вести за собою, а не сліпо слідувати за кимось. Інші вимоги, звичайно, теж є.

 

У команді зараз головне — комунікація, комунікація і ще раз комунікація. Це саме ті нейронні зв’язки, які все пов’язують між собою, змушують весь організм працювати злагоджено і підпорядковують все одній цілі.

 

Для мене важливо бути потрібною, бути собою, мати свободу творити і… витворяти.

 

Ненавиджу — дуже сильне слово. Але я дійсно ненавиджу чекати. Будь-кого або будь-чого. Хочу все тут, зараз і швидко. Не хочу застрягати на зупинці «Чекання», хочу мчати вперед.

 

Наразі мені співзвучний вірш Івана Франка «Каменярі»:

«… Отак ми всi йдемо, в одну громаду скутi

Святою думкою, а молоти в руках.

Нехай проклятi ми i свiтом позабутi!

Ми ломимо скалу, рiвняєм правдi путi,

I щастя всiх прийде по наших аж кiстках.»

 

Усе буде добре… не погоджуюсь. Усе вже добре. Тут і тепер. Просто треба це вміти побачити і зрозуміти, навіть якщо, на перший погляд, так не здається.

-->