Подорожі: Йорданська мандрівка

Євген ПІДЛІСНИЙ

З огляду на свою культурно-історичну спадщину Йорданія, як і її західний сусід, має всі права називатися Землею Обітованою


Майже 4/5 території Йорданії зай­мають безплідні пустелі, і лише на невеличкій частині країни — переважно родючий східний берег річки Йордан зі струмкамци, угіддями та навіть лісами — сконцентрована основна частина принад. Найкращий час для подорожі до Йорданії — весна, коли вже не буває заморозків, та осінь — коли потроху спадає літня спека.

 

Палаци посеред пустелі

 

Духовна та культурна складові відпочинку в Йорданії для більшості є основними, тому відвідати країну та не побувати у Петрі — це все одно, що побувати у Москві та не піти на Червону Площу. Ця місцина розташована на висоті понад шістсот метрів і являє собою стародавнє місто надзвичайної краси, висічене в рожевих скелях. Сама назва – Петра – говорить сама за себе: вперше вона згадується не як ім’я, а в якості терміну, що означає «скеля». Потрапити до нього можна тільки через ущелину, стрімкі стіни якої у променях сонця нагадують казкові барельєфи. Строкаті рожеві обриви і верхівки скель сформувалися під впливом води, піску, віт­ру та часу. Разом із тим Петра дивує своєю рукотворною архітектурою: елементи на скелях виконані з геомет­ричною точністю. У багатьох закутках можна несподівано знайти щось цікаве, зокрема видовбані у скелях приміщення, які й не одразу розпізнаєш. Набатейці — стародавній семітський народ Аравії — зробили Петру своєю столицею. Народ, що створив це диво, швидко розбагатів на перевезені прянощів та коштовностей до Римської імперії на рубежі ер. З приходом сюди римлян набатейці почали розчинятись у сусідніх народах, поки так само швидко не зникли, як і з’явились. Після падіння Риму тут оселилися православні ченці, які у подальшому були витіснені мусульманськими завойовниками. Відтоді до Петри навідувались хіба що бедуїни та пастухи, які ­використовували печери та склепи як стійла для ­своєї худоби та власного порятунку від спеки.

Лише на початку ХІХ століття швейцарський мандрівник Йоганн Людвіг Бургхард довідався про існування в пустелі дивного стародавнього міста. Щоб потрапити сюди, йому навіть довелося формально прийняти іслам. Під ім’ям Ібрагіма ібн Абдули він потрапив до Петри під приводом побачити джерело Мойсея, яке той видобув своєю палицею, та поховання його брата Аарона. Він пізніше і повідомив світу про загуб­лене місто. До речі, сусіднє селище Ваді Муса, в якому зупиняються відвідувачі Петри, якраз і перекладається як джерело Мойсея. Розкопки в Петрі проводяться останні 70 років, і, за оцінками вчених, максимум розкопано лише 10 % її площі. Для повноцінного відвідування Петри варто виділити два дні, заздалегідь подбавши про питну воду.

 

Марсіанські краєвиди

 

Заразом не варто обмежуватися тільки Петрою — у Йорданії є багато інших цікавих місць. Трохи на південь знаходиться знаменита пустеля Ваді Рам. Завдяки своїм неймовірним пейзажам та марсіанським ландшафтам вона стала місцем ­зйомок багатьох відомих фільмів — зок­рема, «Лоуренса Аравійського», що у 1­960-х роках завоював сім «Оскарів». Події кінострічки розгортаються довкола арабського повстання проти турків 1916–1918 років, а головний герой допомагав повстанцям, застосовуючи зовсім нову для них тактику війни — партизанську. Крім того, тут знімали «Трансформери», «Зоряні війни», «Марсіани», «Аладін» та інші фільми, переважно фантастику.

Тут багато каньйонів та пагорбів, на деяких із них можна зайнятися дюнабордингом, тобто спуском на борді з дюн. Популярними розвагами є також катання на верблюдах та арабських конях, скелелазіння серед масивних скельних утворень. Під час прогулянок на стінах багатьох каньйонів можна побачити петрогліфи — «привітання» із далекого минулого у вигляді малюнків. Мандрівники, які зупиняються у цьому районі, нерідко ночують у таборах бедуїнів, розташованих прямо в пустелі. У цьому випадку треба знати, що денні +30 можуть швидко змінитися на нічні +5.

 

Акаба

 

Усього в 60 кілометрах від Ваді Раму знаходиться 26-кілометрова смужка йорданського узбережжя Червоного моря з єдиним морським портом країни, містом Акаба. З огляду на стратегічне значення для країни, це невелике місто має спеціальну економічну зону безмитної торгівлі. Як і інші міста Йорданії, її населяли ідумеї та набатейці, пізніше сюди прийшла Римська імперія, що змінилася на Візантійську, потім — арабський халіфат, Османська імперія, а століття тому місто було завойоване повсталими арабами. Акаба цікава не тільки своїми пляжами (температура води та повітря тут рідко коли опускається нижче +20), а й пам’ятками та музеями. Червоне море, як місце дослідження ­коралових рифів та ­підводного життя, додаткових презентацій не потребує — в Акабі є кілька дайвінг-центрів.

 

Амман

 

Подорож Йорданією найчастіше розпочинається та закінчується у столиці, місті Амман, до того ж до нього ведуть ледь не всі внутрішні дороги. Хоча його неможливо назвати надзвичайно цікавим, проте подивитись є на що. У кількатисячолітньому Аммані, що розташований на семи пагорбах, збереглися риси стародавньої історії — римські руїни, що включають цитадель і форум — більшість принад розташована у нижній частині міста. За часів панування римлян це місто називалося Філадельфією — містом братської любові. Дорогі готелі, посольства та установи знаходяться на головному пагорбі Джебель Амман. Цитадель, вона ж фортеця, — це те місце, де знаходяться найстаріші артефакти міста. Велика частина фортеці постраждала від руйнівної дії часу, але мандрівники можуть, як і раніше, оцінити міць цієї споруди і відвідати великий палац, де зараз знаходиться Йорданський археологічний музей (Амман узагалі є одним із найбагатших на музеї міст арабського світу), а також оглянути те, що залишилося від знаменитого храму Геркулеса. Поруч розташовані й пам’ятки двох інших культур — Візантійська церква та залишки палацу Омейядів. Цитадель знаходиться в декількох хвилинах їзди від центру Аммана.

Відновлений римський амфітеатр на 6000 осіб, розташований на схід від нижнього міста, є найбільш значним залишком римської Філадельфії. Його спеціально було збудовано так, щоб він дивився на північ, аби сонячні промені не сліпили глядачів. Амфітеатр відкритий для відвідувачів, у ньому регулярно проводяться спортивні та культурні заходи. Перед амфітеатром височіють колонади стародавнього форуму, спорудженого трохи пізніше. А неподалік розташований Одеон — такий же старий, але значно менший за розмірами театр, де теж влаштовуються концерти.

Біблійні місця

 

З йорданської столиці можна вибратися на декілька одноденних прогулянок. Зокрема, поїхати на 50 кілометрів на північ до міста Джераш (він же Герасса). У часи Римської імперії це було друге за величиною міста греко-римського Декаполісу (так називалася група з десяти античних міст на схід від Йорданської долини зі змішаною греко-римсько-семітською культурою та користувалися самоуправлінням). Сьогодні тут можна побачити театри, колонади, храми, бані, вулиці та величезну площу у формі еліпсу, що доволі непогано збереглися завдяки тому, що тривалий час були засипані піском.

У районі Амману є ще дві знач­ні пам’ятки, одна з яких — розташована в 30 кілометрах південніше Мадаба, відома найдавнішою картою Святої Землі, яка, до того ж, виконана у формі мозаїки з майже мільйоном фрагментів на підлозі православної церкви (щоправда, від початкової карти збереглася лише третина — близько 30 квадратних метрів, проте розташованих у центрі, а тому найважливіших). На ній зображені тогочасні міста, річки, а також Мертве і Середземне моря. За однією з гіпотез, саме з цього ­місця по світу поширилося мистецтво створювати кам’яні мозаїки, їх тут і тепер ­чимало.

Мадаба неодноразово згадується у різних книгах Старого Заповіту, за часів панування візантійців тут було збудовано багато церков, проте, будучи зруйнованим персами у 614 році, Мадаба перестала ­існувати до ХІХ століття, допоки місто не заселили християни з дозволу уряду Османської імперії, які рятувалися від мусульмансько-християнської різанини у розташованому неподалік місті Аль-Карак. Саме ці поселенці й виявили руїни ранньохристиянських церков IV–VII століть з величезною кількістю мозаїк. У центрі карти зображено Єрусалим, довкола якого розташовані інші місця землі, обіцяної богом євреям, у тому вигляді, в якому Мойсей побачив їх з розташованої поруч гори Небо згідно з уявленнями творців карти. Звідси з вершини високого пагорба проглядається Мертве море, долина річки Йордан і місто Єрихон. До речі, на самій горі розташовано меморіальний камінь та відкривається краєвид на десятки кілометрів. Ці місця вже більше століття приваблюють християнських паломників, а в 1930 році територію гори купив католицький орден францисканців. Цікаво, що християни вірять у те, що на місці однієї з візантійських церков поховано Мойсея, тоді як юдеї вважають, що справжнє місцезнаходження його могили невідоме. Десь у цих місцях, згідно з Біблією, також сталося хрещення Ісуса на річці Йордан. Неподалік знаходиться Макавір — місце, де було відтято голову Іоанну Хрестителю і де був палац Ірода. Іншим біблійним місцем є печера, в якій переховувався Лот зі своїми дочками після падіння Содому та Гоморри.

 

Мертве море

 

Йорданія ділить з Ізраїлем Мертве море, проте, на відміну від західного сусіда, туризм на узбережжі найсолонішого моря у світі розвинутий гірше. Мертве море не має потреби у додаткових презентаціях. Мінеральні солі свого часу оцінили Клеопатра та юдейський цар Ірод, зараз же їх активно використовують для профілактики і лікування захворювань шкіри, суглобів, хребта, дихальних шляхів. Причому таке лікування жодним чином не нагадує перебування у лікувальному закладі. У Йорданії можна також відвідати спа та місця з гарячими мінеральними джерелами, які сконцентровані переважно неподалік Мертвого моря. В окремих місцях гарячі води стікають у русла пересихаючих річок, які арабською називаються «ваді», і течуть по них до Мертвого моря.

 

Слідами хрестоносців

 

У Йорданії є залишки замків, фортець, сторожових веж, караван-сараїв. Основне місце серед них зай­мають замки хрестоносців та палаци часів Омейядського халіфату — їх можна побачити на шляху до Акаби — єдиного курорту на Червоному морі, а також у східних районах країни. Ще два замки — Хабіс та Вуейра — знаходяться у Петрі. У цих же місцях є й велична Аджлунська фортеця, що була опорою легендарному Салах ад-Діну (Саладіну) під час ведення кампанії з вигнання хрестоносців з Йорданії та Палестини.

Оскільки фортеця розташована високо на горі, влітку тут не так спекотно, крім того, це одне із найзеленіших місць у країні — довкола неї розкинувся сосновий ліс та оливкові гаї. Сам Аджлун місцями непогано зберігся — незважаючи на навалу монголів та два землетруси.

Найбільш значними замками хрестоносців є тезка найбільшого міста Канади — Монреаль, заснований легендарним першим християнським королем Єрусалиму, та Керак, причому останній можна назвати найцікавішим — він найбільш просторий, тут є багато підземних ходів, фортеця була настільки добре укріплена, що втримала не одну навалу. З огляду на її розташування на шляху торгових караванів і, відповідно, багатство її володарів, що збирали данину, охочих заволодіти нею було чимало. Взагалі від Червоного моря до південних кордонів сучасної ­Туреччини зведено чимало фортець — вони були влаштовані таким чином, щоб із них відкривався огляд на чим більші відстані із можливістю швидко передавати інформацію один від одного за допомогою вогняних сигналів.

-->