Особистість: Завжди сучасні

Можна вивчати історію, а можна її створювати і бути її частиною. Так вирішили одного разу Сергій Алєксєєв та Сергій Боярчуков і відкрили юридичну компанію «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери». Цього грудня виповнюється 15 років, як компанія стабільно набирає обертів: попри революції та кризи, попри вихід партнера у політику і пандемію — ринок юридичних послуг в Україні сьогодні важко уявити без цього потужного гравця, а практику відновлення платоспроможності та банкрутства і поготів. Як бути успішними понад десятиліття, розповідають засновники юридичної компанії

Ринку юридичних послуг України близько 30 років, і половину цього періоду на ньому стабільно присутній бренд «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери» — увесь час стрімкого розвитку, криз і відновлень. Чи було легше вести бізнес у середині нульових, коли ви тільки відкрили власну справу?

Сергій БОЯРЧУКОВ (С.Б.): Чи було легше? Важко сказати. Здається, що так. Тоді й ринок був, як дике поле. Яку б ти не обрав собі ділянку роботи, у тебе точно знайдеться клієнт. Ми були теж не такими статними, хоча й вдягали піджаки і краватки на кожну зустріч. Отримати клієнта тоді було значно легше, а щоб його утримати, головне було — не провалити його справу. Скажімо так, не «зганьбитися». Бізнесу потрібні були юристи, вони самі, маючи вже певні заробітки, охоче передавали вирішення юридичних питань на аутсорс. У певний період часу було модно мати зовнішнього юриста, щоб говорити контрагентам щось на кшталт американського «дзвоніть моєму адвокатові». Ми ж отримували нові контракти і замовлення ще до того, як закривали попередні. Роботи було багато. Усе було нове і незарегульоване. І ми знаходили нові рішення для наших клієнтів.

Дійсно, були дуже непогані часи, коли було і натхнення, і можливості.

Сергій АЛЄКСЄЄВ (С.А.): Це так прийнято говорити, що колись, у минулому, було легше. Завжди здається, що саме сьогодні — найскладніші часи, а в майбутньому обов’язково стане легше. Проте насправді це не так. Кожен час має свої виклики. Кожен час дає свої можливості.

Так, у 2005 році не було такого жорсткого законодавчого врегулювання, юридичний ринок не був настільки тісним, була інша культура надання послуг. Однак виклики того часу ми сприймаємо легше винятково тому, що з успіхом подолали всі труднощі. А тоді це не видавалося таким простим.

 

«Алєксєєв Боярчуков та Партнери» для вас це…

С.Б.: Сім’я. Хороше, по­родинному тепле, коло колег­однодумців. Як би це не звучало пафосно, та 15­річчя привід не тільки для ностальгії, цей бізнес для мене дійсно як сім’я. Усе ж таки ми маємо колег, з якими впродовж багатьох років працюємо пліч­о­пліч, знаємо, чим вони живуть поза межами офісу. Підтримуємо один одного не тільки в роботі. Хтось прийшов юним випускником, виборюючи собі місце під юридичним сонцем, і потребував не тільки професійної підтримки, а й вирішення побутових питань. Було чимало різного. За кожним юристом — хто працює донині, хто пішов — є своя історія. Хороша і по­сімейному тепла.

 

Десь до 2008 року розвиток юридичного ринку, а точніше — появу нових гравців, визначав природний процес: набувши досвіду в компаніях­«прабатьках», лідери дозрівали до власної фірми. Це було таке природне «брунькування». Сьогодні нерідко ми чуємо про появу гравців — компаній, започаткованих вчорашніми студентами.

С.Б.: Юрфірми відкривають або вкрай амбітні студенти, або ж ті, хто не може знайти себе на ринку. Що я нерідко помічаю, коли спілкуюся зі студентами чи випуск­никами, — вони хочуть одразу максимальні зарплати, вони не готові починати з найнижчих посад, рутинної роботи і цілком пристойної, проте невеликої зарплати. Їм хочеться все й одразу. Адже квартиру треба орендувати, і у пристойному районі, машину відразу і хорошу, з салону. На «Жигулях» вони, як ми свого часу, не хочуть їздити, не ті часи. Але, на жаль, при цьому вони не готові працювати для досягнення цих цілей: зростати, набувати досвіду, підвищувати свої професійні навички в колективі. Вони не ідентифікують себе як частину великого проєкту чи як члена родини.

Проте класичні юридичні фірми цього дати не можуть — вони інакше внутрішньо влаштовані. Можливо, колись ці нові покоління людей створять нові бізнес­моделі й для юрфірм, але наразі це не працює.

Загалом різні дослідження показують, що лише дуже незначний процент людей може вести власну справу. Але студенти в силу молодості впевнені у тому, що саме їм вдасться зі студентської лави потрапити одразу в ТОП­50. І хоча це ніколи не спрацює, у цілому нічого погано в таких спробах немає. Це також досвід.

 

Ви теж колись дійшли усвідомлення, що хочете створити свою юридичну фірму. Вам не вистачало зарплати?

С.Б.: До створення об’єднання з Сергієм Алєксєєвим я працював на підприємствах і трохи в юридичній фірмі. Всюди, де працював, мене не цікавила заробітна плата як така. Спочатку я йшов за досвідом, за знаннями. До започаткування власної справи підштовхували не жага прибутків, а амбіції — створити щось своє, глобальне, впливати на свою галузь. Стати учасником юридичного ринку, як би це гучно не звучало.

 

Загалом середина нульових була доволі сприятливим часом для юрбізу — вже був перший досвід, і якраз змінилося законодавство, фактично були створені основи підприємницької діяльності — у 2004­му з’явилися нові цивільний та господарський кодекси, нові інститути, а отже, було чимало шансів для розвитку.

С.Б.: То був час шалених можливостей для будь­якого бізнесу з надання консультацій. Який бізнес започаткуй — і він спрацює. Не тому, що ти крутий бізнесмен, а тому, що ринок не насичений, — у тебе просто немає конкурентів. Мабуть, ключовим було відпрацювати перші три конт­ракти. Якщо ти «не зганьбився» — бізнес полетів.

У якийсь момент ми наймали PR­менеджера, і він, як професіонал, радив визначити нашу PR­стратегію, зокрема «чим ми відрізняємося від конкурентів?». Тоді я відповів, що не хочу фокусуватися на конкурентах, бо роботи стільки на ринку, що конкуренції фактично не існує. Тому вся наша PR­стратегія зводилася до того, щоб просто гучно заявити: я — є, я можу виконати вашу роботу, довірте мені її, я — не підведу. Сьогодні ринок працює інакше. Потрібно знати, в чому твоя фішка, які цінності ти сповідуєш…

 

Як сьогодні отримати й утримати клієнта? Просте не «зганьбитися» навряд чи працює.

С.Б.: Так, ми дещо розбалували клієнтів. Насправді, весь бізнес в Україні виріс ментально, загартувався, сформувався — називайте як завгодно, суть одна: клієнти стали більш вибагливими до свого юриста. Багато хто може дозволити собі потужний внутрішній юридичний департамент, який веде всю поточну діяльність, вирішує для свого роботодавця 50–95 % справ, якщо не всі 100. Тому до зовнішнього радника клієнти сьогодні приходять з чітко сформованими очікуваннями, які є частиною його глобальної бізнес­стратегії. І клієнти хочуть, щоб ти не їх вчив вести їхній бізнес, а забезпечив можливість вести його законно відповідно до поставлених ними цілей. Яким би ти не був професіоналом, досвідченим і у веденні власної справи також, клієнту потрібна лише твоя експертиза. Для мене особисто сьогодні це дуже важливий виклик.

Та й хороших юристів на ринку вже чимало. Тобто, з одного боку, скоротилася кількість замовлень клієнтів, з іншого — зросла кількість гравців ринку. На ньому стало затісно. Багато компаній працюють на приблизно однаково високому рівні. І щоб клієнт обрав тебе, внутрішнього запалу вже замало. Тому згодом і у нас з’явилася і стратегія розвитку бізнесу, і маркетингова, і PR­стратегії — як у кожної нормальної юридичної фірми. Тепер юридичний бізнес це не лише про право, а й про цінності. Саме за ними клієнт обирає тебе. Хоча не «зганьбитися» так само актуально. Тільки тепер свої пропозиції треба подавати на гарному папері. Чи може вже правильно в месенджері через хмару?

С.А.: Щоб залишатися затребуваним на ринку на кожному етапі його розвитку, у кризи і в періоди зростання треба відповідати тим вимогам, які до твоєї діяльності висуває прийдешній час. Бути відповідним конкретному часу — ось запорука того, щоб бути актуальним завжди.

 

Це допомагає залишатися в топі десятиліттями попри кризи та політичні потрясіння?

С.А.: 15 років — значний період часу. Компанія пережила дві революції, дві світові економічні кризи, наразі пандемію, до якої взагалі ніхто не готувався. Найголовніше зараз — гідно приймати цей виклик.

Якщо говорити про складові успіху, то для мене це бути відповідним своєму часу, вміти швидко перелаштовуватися, якщо час висуває нові вимоги. Упродовж 15 років, щоправда, останні сім уже без моєї участі, компанія знаходить нові креативні рішення для того, аби відповідати викликам часу, щоб 15 років залишатися затребуваною на ринку, піднімаючись угору щабель за щаблем. Метою компанії завжди було потрапити до «золотої ліги» і залишитися в ній. Для цього треба бути гнучким і швидко реагувати на виклики часу. І я радий, що у них це виходить.

Наприклад, тривалий час у компанії не було практики кримінального права. Звичайно, адвокати вели окремі справи для клієнтів, проте ми ніколи не позиціонували себе як фірма у цій практиці на ринку. Зараз у компанії є потужна практика кримінального права, яка активно розвивається, бо без неї наразі важко надавати повний спектр юридичних послуг бізнесу. Це виклик останніх кількох років. І компанія його так само гідно прийняла.

С.Б.: Хороший старт, це, як відомо, половина справи: наважитися, заявити про себе, відпрацювати перші контракти… І, звісно, 15 років тому було легше стартувати. А до того взагалі конкурентів майже не було, проте гучні імена юрбізу 90­х сьогодні не публічні або взагалі забуті. Юридична молодь їх навіть не чула.

Пам’ятаєте такий атракціон за радянських часів — мотогонщик їздив усередині металевої кулі і догори ногами, і паралельно земній поверхні? Тоді було дивиною: як він може їздити, ніби порушуючи закони фізики? Насправді, він їх не порушував, а використовував, зокрема, швидкість. І швидкість у нашому світі часто вирішує все. Сам бізнес насправді дуже схожий на гонки по вертикалі: тільки скинеш швидкість — упадеш. Треба рухатися, розвиватися, освоювати нові технології. На одних гучних іменах довго не будеш у топі. У нас надто активна юридична молодь, яка не рахується з авторитетами. У цьому їхній плюс і секрет успіху. Наскільки тривалого — покаже лише час.

Це одна зі складових. Насправді готового рецепта в мене немає. Та я знаю, що чимало вирішує те, що ми — «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери» — велика сім’я. У нас дуже багато колег, які працюють спільно понад 10 років, у такий колектив непросто влитися, але якщо хтось потрап­ляє, то залишається своїм назавжди, навіть якщо згодом з якихось причин змінює місце роботи.

До речі, про зміни. Фірма сім років тому успішно пережила один із найсильніших стресів для юрбізу в Україні — вихід партнера­засновника в політику. Як вам це вдалося?

С.А.: Було важливо і всередині компанії, і в публічному просторі провести розділ. Компанія і розвиток юридичного бізнесу — це одна справа. А моя політична кар’єра — інша. Вона не пов’язана із започаткованим за моєї участі юридичним бізнесом, не випливає на нього і не асоціюється з ним.

Це було непросто, ми проводили глибокий аналіз, шукали правильні рішення і, вочевидь, знайшли їх. Ця історія — про успіх.

 

Ви готові повернутися до практики після завершення політичної кар’єри?

С.А.: Так. Це моя ціль — повернутися. Я й нині сприймаю себе як юриста, а не політика. І тому маю постійні дискусії в рамках Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, адже всі законопроєкти, які пишуться для слідчих чи прокурорів, сприймаю як адвокат, з точки зору захисника. Усе ж таки маю 20 років адвокатського стажу. Тому в мені непросто знайти союзника для посилення відповідальності або розширення пов­новажень правоохоронців. І дуже часто голосую врозріз із більшістю.

Тому я обов’язково повернусь до юридичної практики. Тим паче, маючи за спиною таку сім’ю, як «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери».

 

За вашими словами, треба зберігати і поступово підтримувати темп. Як ви плануєте подальший розвиток компанії?

С.Б.: Я думаю, що наступний рік і найближчі роки сфера банкрутства, яка є нашою основною спеціаліза­цією, буде розвиватися настільки динамічно, що це й буде основний виклик: устигнути за практикою і тими можливостями, які вона дає.

І я не про борги як такі. Я переконаний, що Кодекс України з процедур банкрутства стане каталізатором для зміни бізнес­мислення і кардинально вплине на підходи власників до ведення справ. Підвищить стандарти ведення справ і ділову культуру. Якщо раніше, будемо чесними, за ширмою банкрутства ховали небажання віддавати борги, то тепер такої можливості не буде. Хоч скільки фірм­одноденок не реєструй, тепер є інститут субсидіарної відповідальності керівника компанії. Тому навіть якщо тобі вдалося якось раз чи двічі вивести з компанії кошти, то всі твої збиткові угоди можуть бути переглянуті. А як майна компанії не вистачить — ти будеш відповідати перед кредиторами своїм майном. У тому числі переданим іншим юридичним особам. І це дуже справедлива норма.

С.А.: У нас банкрутство використовується як інструмент збагачення через ухилення від зобов’язань, тоді як у розвинених країнах цей інститут є рятівним колом для бізнесмена, що потрапив у скруту. Він дозволяє боржнику, зокрема, погасити борги перед кредиторами, очиститися від боргів, які неможливо погасити об’єктивно, і таким чином отримати другий шанс для свого бізнесу.

 

Ви брали участь у розробці кодексу як народний депутат, при цьому використовували досвід компанії.

С.А.: Це приклад ефективного GR в окремо взятому сегменті. Це була моя практика, і я мав доступ до прикладних знань колег по фірмі. Проте зауважу, що хоча окремі норми, зокрема у книзі про банкрутство фізичних осіб, були написані в стінах «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери», ми не обмежили коло експертів, які працювали над кодексом, фахівцями однієї компанії, і прізвища авторського колективу відомі. Маємо в результаті хороший продукт (не ідеальний, але доволі дієвий інструмент). І якщо говорити про розвиток і майбутнє, то вважаю, що воно за подібними кейсами партнерства бізнесу і влади, і наша компанія розвиватиме цю практику правильного GR.

С.Б.: Ідея саморегулівної організації арбітражних керуючих також є прикладом GR. Пам’ятаю, це був форум з конкурсного права Асоціації правників України, який організовувала Ірина Сербін. Під час сесії, яку мені поталанило модерувати, ми обговорювали проблеми арбітражних керуючих. Кожен вносив свої пропозиції. А мені залишилося лише підсумувати, що якби ми мали єдину асоціацію, то більшість з озвучених проблем перестали б існувати. Через кілька років ми отримали ці норми в Кодексі, а згодом і саму СРО. Я переконаний, що тоді й народилася професія арбітражного керуючого. Ми ще багато чого маємо вирішити і владнати, проте це жодним чином не применшує важливість ідеї, яку висунув ринок і яку почули народні обранці.

І, повертаючись до ваших перших питань, чому ми вирішили започаткувати власну справу. Мабуть, саме для того, щоб стати частиною юридичного ринку, розвивати ринок і розвиватися, навчаючись у колег­конкурентів, бути частиною його історії.