№10 Жовтень 2020 року → У вільний час

Колонка редактора: Заборонено забороняти

Історія людства має незліченний перелік заборонених книг (а про кількість цензурованих ми просто промовчимо). Органи державної влади чи представники релігійних організацій — усі вони від поширення книгодрукарства намагались контролювати писане слово. З літописами було легше — переписав як захотів, і твій предок «успішний господарник».

«Я сподіваюсь, що читачі присвятять читанню мого роману все життя», — сказав Джеймс Джойс про «Улісса». Хтозна як щодо цілого життя, але судові заборони могли зіпсувати самовпевненість автора. Чотири роки судів пішли на дозвіл друку в США. Зав­дяки «Уліссу» судді вперше дійшли висновку, що забороняти твори можна тільки в тому випадку, якщо вони вивчені на предмет сумнівного змісту загалом, а не окремими фрагментами.

Українське наше все — «Кобзар» — після заслання Шевченка став на деякий час забороненим. Можливо, це також пояснює, чому в кожній справжній українській хаті є ця книга.

Про останню книгу, не заборонену цілком, а дещо відцензуровану за рішенням суду, мабуть, знають уже всі. Просто додатковий наклад замість 3500 примірників буде 15 тисяч. Тож чи є сенс заборон у ХХІ столітті?

 

Марина БАХОЛДІНА, редакторка розділу «У вільний час»