Проза життя: Правила життя
АНДРІЯ ОВСІЄНКА

Торік набув чинності закон про судову реформу, що передбачав реорганізацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Проте його фактична реалізація була покладена на Вищу раду правосуддя (ВРП), головою якої і є герой нашої рубрики Андрій Овсієнко — людина, якій доводиться вирішувати надзвичайно складні питання довіри до судової системи в державі, шукати непрості та безкомпромісні рішення у турбулентні часи реформ. Розпочавши професійний шлях від стажиста районного суду, обіймаючи різні посади — від юрисконсульта до судді, за двадцять років своєї кар’єри Андрій Овсієнко здобув авторитет та визнання у сфері права. Тож ми не оминули можливості поцікавитися правилами життя, якими послуговується сьогоднішній очільник ВРП

Там, де я народився, назавжди залишається частинка моєї душі. Волинь — край лісів та озер. Природа малої батьківщини чарує, надихає, допомагає відволіктися від поточних проблем. Людина має генетичний зв’язок з місцем свого народження. Коли приїжджаю сюди, відчуваю, що повертаюся додому, до своїх першоджерел. І скільки б років не минуло, відчуття залишаються такими ж гострими.

Серед найкращих спогадів дитинства — відчуття легкості, спокою, безтурботності. Моє дитинство було щасливою порою. Я почувався захищеним.

Найпершим уроком життя було засвоєння того, що не все те золото, що блищить. Беззастережне сприйняття лише зовнішньої оболонки може призвести до розчарування при глибшому пізнанні сутності людей, речей, подій. Люди можуть видавати себе за інших — не все золото, що прагне здаватися золотом. Це одне з перших усвідомлень, з яким я увійшов у доросле життя і яке в подальшому допомогло мені себе формувати.

Рішення займатись суддівською справою було моїм усвідомленим вибором. Наслідком загостреного почуття справедливості, бажання займатися тим, що суттєво впливає на життя людей. Мої батьки за професією лікарі, і для мене їхня робота завжди вимірювалася вдячністю людей. З­поміж інших юридичних професій найбільш ґрунтовною і важливою мені видавалася саме професія судді. Бачив, що робота колег, які для мене були беззаперечними професійними, моральними авторитетами, винагороджується повагою.

Незалежність судді, повага до цієї професії стала для мене одним із визначальних чинників у виборі професії.

Коли очолив Вищу раду правосуддя, очікував, що зможу стати ще більш ефективним у справі, яку обрав для себе. Ставши членом Вищої ради правосуддя, я переосмислив багато речей, які раніше сприймав з точки зору судді. Коли кандидував на цю посаду, головним бажанням було докласти зусиль, аби орган став справжнім арбітром між суспільством і суддівською спільнотою.

Основним питанням судової реформи на сьогодні є питання наповнення судів кадрами і підвищення рівня незалежності суду як інституції і судді як носія судової влади. Це надасть можливість забезпечити доступне ефективне правосуддя. Загалом реформування має бути не броунівським рухом, а продуманим процесом з прогнозованими наслідками. І базуватись воно має на аналізі попередніх змін.

Пріоритетом Вищої ради правосуддя для себе вважаю забезпечення оптимального балансу між суддівською незалежністю і відповідальністю та підзвітністю суддівського корпусу перед суспільством.

Професійна етика судді визначена нормативними актами. Але суддею потрібно бути не лише на роботі, відправляючи правосуддя, а й у повсякденному житті. Обмеження для суддів у поведінці, побуті, способі життя, спілкуванні з людьми виходять далеко за межі судового процесу.

Успіх вважаю відносною категорією. Те, що сьогодні здається успіхом, завтра може бути переоцінене. Успіх у будь­якій професії оцінюю з об’єктивної і суб’єктивної позиції. Об’єктивно — це та користь, яку ти приносиш людям, суспільству, державі. Суб’єктивно — це досягнення у цьому процесі власної самореалізації.

Якості, необхідні для успішної кар’єри правника, — самоорганізація, цілеспрямованість, послідовність. Формуючи правову позицію, треба враховувати, що твоя діяльність має бути прогнозованою.

Свій робочий день починаю з останніх новин. Життя надзвичайно динамічне і те, що вчора було стабільним, сьогодні може стати гарячою новиною.

Вірю в те, що від моєї роботи, від справи, в яку я вкладаю зусилля і час, є користь для суспільства. Кожен професіонал на своєму місці, слідуючи принципам, на які він спирався, обираючи професію, може бути ефективним, якщо працює заради зрушень на краще, заради розбудови і зміцнення держави. У кожній царині фаховість — визначальний чинник успіху.

Найважче випробування пов’язане з професійною діяльністю. Коли вперше постало питання, як вчинити: за законом чи справедливо. Як на мене, у цьому питанні компромісу бути не може — закон і справедливість неодмінно мають бути поєднані. Постановити законне і справедливе судове рішення — це справжнє мистецтво. Для цього потрібно не лише добре знати закон, але й мати життєвий досвід, знання з психології, навички медіатора. Якщо цього досягнуто, ти не просто розглянув справу, ти вирішив спір, дав людині визначеність.

У людях найбільше ціную людяність. Емпатія, здатність співчувати в суддівській професії важливі як ніде. Професійне вигорання починається з того, що через перевантаженість посадовець стає формалістом, мислить шаблонами і перестає підходити до кожної справи як до унікальної, забуваючи, що за цим стоїть людська доля.

Окрім роботи, люблю читати, дивитися кіно, спілкуватися з друзями, активно відпочивати на природі. Шкода, що на це залишається дуже мало часу. Професійна література наразі витісняє художню. Культура в нашому житті надзвичайно важлива. Література, мистецтво збагачує.

Мене завжди захоплюють гори, море, водоспади, каньйони, гірські річки. Природна стихія у своїй первозданній красі — шторм, сходження лавини, — це неймовірне видовище. Відчуття небезпеки під час спостереження таких явищ підсилює сприйняття, загострює почуття. Люблю потужну енергію природи.

Якби не обрав правничу стезю, міг би стати лікарем.

Тим, хто починає свій професійний шлях, порадив би чітко знати, чого вони хочуть від життя і від професії. Тоді буде менше розчарувань.

Моє життєве кредо — ставитись до людей так, як ти хотів би, щоб вони ставилися до тебе.

Своїм найбільшим досягненням у житті вважаю свого сина. Діти — наше продовження, наше майбутнє, наша надія і наша гордість.

Мій незмінний життєвий принцип — не зраджувати довіру людей! Поважати права інших людей, інакшу думку. Не ображати слабших. Сприймати критику. Завжди націлюватись на творення.