Кримінальне право: Зміцнити місце

Павло ДЕМЧУК,
молодший юрист практики безпеки бізнесу Juscutum

Діджиталізація Кримінального кодексу України дасть змогу зміцнити гарантії принципу верховенства права у кримінальних справах

Статті Кримінального кодексу (КК) України зрозумілі не всім. Це пов’язано навіть не з тим, що людина може не мати юридичної освіти. Деякі положення національного права важко розплутати навіть досвідченим суддям. Що вже говорити про пересічного громадянина.

 

Визначення диспозиції

Кримінальний кодекс України складається зі слів, з яких складаються речення. Певні слова є загальновживаними, а деякі є специфічною юридичною термінологією. Саме із зрозумілістю речень кримінального кодексу пов’язана його легітимність — визнання закону підставою для покарання людей.

Така підстава формулюється у диспозиції статті. Непоодинокими є випадки, коли диспозиції є не пов­ністю визначеними в тексті кримінального кодексу. Давайте порівняємо два положення:

— вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (частина 1 статті 115 КК України);

— порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним хворобам, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними, якщо такі дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань (частина 1 статті 325 КК України).

Зміст першої статті доволі легко зрозуміти, а для того, щоб з’ясувати зміст другої, належить звернутися до інших законів чи підзаконних актів. Такі диспозиції називаються «бланкетними» і вони є надзвичайно поширеними у кримінальному кодексі.

 

З чим пов’язана проблема бланкетних диспозицій

ЗМІ почали активно висвітлювати цю проблему після запровадження в Україні карантину. Верховна Рада України посилила кримінальну відповідальність за «порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним захворюванням, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними». Звісно, для настання кримінальної відповідальності «порушення правил…» повинно призвести до певних негативних наслідків. У випадку статті 325 — якщо дії (бездіяльність) спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань.

Як же з’ясувати, за порушення яких конкретно правил і норм може наставати кримінальна відповідальність? У цьому і є найбільша проб­лема, оскільки в кожному такому випадку слідчий, прокурор мають знайти ці правила і встановити, що особа:

а) повинна була їх дотримуватися;

б) порушила їх у спосіб дії чи бездіяльності;

в) настав наслідок у формі спричинення шкоди чи загрози її спричинення.

Саме тому слідчі повинні вдаватися до аналізу нормативних актів мало не радянського минулого, які все ще чинні в незалежній Україні (досі має чинність постанова Секретаріату Всесоюзної Центральної ради професійних союзів «Про постачання робітників гарячих цехів газованою підсоленою водою» від 11 червня 1934 року).

У адвокатів практики безпеки бізнесу Juscutum був клієнт, якого правоохоронці хотіли притягнути до кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (стаття 272 КК України). Слідчі не з’ясували, що перелік робіт із підвищеною небезпекою затверджений наказом Держнаглядохоронпраці України. Тому, коли на цьому акцентували увагу, кримінальне провадження закрили.

 

Вказівки на положення нормативних актів, за порушення яких настає відповідальність

Автори численних науково­практичних коментарів до Кримінального кодексу України вже давно сформулювали переліки нормативно­правових актів, на які здійснюється посилання у кожній статті КК України. Звісно, їх необхідно періодично оновлювати. Одні акти можуть втрачати чинність та замінюватися іншими, однак здебільшого їх перелік є сталим.

 

Сутність діджиталізації КК України

У чому ж полягає діджиталізація Кримінального кодексу України? Полягає вона у встановленні зв’язку тексту конкретної статті КК України із законами чи підзаконними актами, які передбачають правила, за порушення яких настає відповідальність.

Найпростіше цей процес простежити на вебсайті Верховної Ради України. Окремі закони вже містять гіперпосилання на словах, що відсилають на конкретний підзаконний нормативно­правовий акт. Наприклад, положення частини 7 статті 22 Закону України «Про регулювання містобудівної ­діяльності» — «­Порядок ­ведення та структура містобудівного кадастру, порядок надання інформації з містобудівного кадастру визначаються Кабінетом Міністрів України». Навівши курсор на слово «порядок», можна перейти на конкретну постанову.

 

Життя стане простішим, чи не так?

Так. Більше того, такі дії узгоджуватимуться із забезпеченням дотримання гарантій принципу верховенства права у кримінальному праві. Саме цей принцип, а точніше його складова — законність, вимагають, щоб кожна особа могла з упевненістю (зі змісту тексту кримінального кодексу) визначити, які її дії є законними, а які — ні.

 

Можливі труднощі

По­перше, труднощі можуть виникати через величезну кількість правил, за порушення яких може наставати кримінальна відповідальність за однією статтею.

Наприклад, стаття 251 КК України встановлює покарання за порушення ветеринарних правил, яке спричинило поширення епізоотії або інші тяжкі наслідки. І такі ветеринарні правила можуть бути, як мінімум, в Законах України «Про бджільництво», «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», «Про ветеринарну медицину», «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них», «Про молоко та молочні продукти», «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин», «Про безпечність та гігієну кормів», кількох постановах Кабінету Міністрів України та наказах міністерств.

По­друге, труднощі можуть полягати в питаннях легітимності. Хто повинен сформулювати перелік законів та підзаконних актів, порушення яких мав на увазі законодавець у конкретній статті? Адже те, що написано в науково­практичних коментарях або вказано на інформаційних сайтах, є лише рекомендацією. Коли ж посилання буде на офіційному сайті законотворця — це обов’язок.

Видається, що для такої діджиталізації має бути політична воля. Після ретельної наукової та практичної дискусії напрацьований результат необхідно буде схвалити парламенту.

По­третє, незрозуміло, як це відобразити у друкованому документі. Адже частими є ситуації, коли потрібно мати під рукою друкований кодекс. Крім цього, офіційною є публікація закону в газеті «Голос України» та у Відомостях Верховної Ради України. А розміщення на сайті ВРУ — це лише інформаційний ресурс для зручності користувачів.

Видається так, що для дотримання вимог Конституції України посилання на підзаконні акти варто текстуально розміщувати після тексту статті. Це, звісно ж, збільшить об’єм тексту, але буде й більш практично.

Отже, загальний тренд діджиталізації може бути сприйнятий навіть у такій «жорсткій» галузі, як кримінальне право. Невеличкі нововведення у вигляді доданих посилань на підзаконні акти дадуть змогу:

— спростити ведення бізнесу (адже директор чи власник знатиме, порушення яких правил матиме наслідком кримінальну відповідальність);

— підвищити зрозумілість законів для населення (адже кожна людина може переглянути вичерпний перелік правил, за порушення яких вона може бути покарана, не потрібно сидіти на спеціальних форумах чи просити у знайомих юристів роз’яснень);

— поліпшити практику застосування бланкетних диспозицій правоохоронними органами та судами (адже правоохоронці не будуть плутатися у величезній кількості норм та правил, а матимуть їх вичерпний перелік).