№3 Березень 2020 року → У вільний час

Pоst Scriptum: Тест на інтелект

Едуард ТРЕГУБОВ,
керуючий партнер ЮФ «Салком», адвокат, к.ю.н.

Упродовж останніх років Україна переживає період значних реформ, які торкаються великої кількості галузей права, починаючи з правосуддя і системи правоохоронних органів та закінчуючи податковим і митним правом. На цьому фоні яскраво виділяється сфера захисту прав інтелектуальної власності, але не як приклад реалізації успішних реформ, а швидше як одна з тих сфер, що незаслужено лишилась поза увагою законодавця.

Традиційно питання інтелектуальної власності розглядається з боку представників державної влади як вузька проблема, яка стосується незначної частини бізнесу, а наповненість ринку значними обсягами контрафактної або «сірої» продукції розглядається ледь не як благо для споживачів, оскільки надає останнім доступ до дешевих товарів. Інтелектуальна власність сприймається як щось таке, що не до кінця є власністю. Скачувати безоплатно аудіо- та відеоконтент, користуватись безкоштовно програмним забезпеченням — усе це сприймається в Україні як норма. Про що говорити, якщо на абсолютній більшості комп’ютерів в органах державної влади і місцевого самоврядування, включаючи ті органи, які мають боротися з порушеннями права інтелектуальної власності, встановлено неліцензійне програмне забезпечення?

Натомість реформування цієї галузі і наведення ладу з незаконним використанням інтелектуальної власності загрожує тим, що споживачам доведеться платити за те, що раніше вони отримували або безкоштовно, або могли купувати значно дешевше.

Звісно, така ситуація негативно впливає на розвиток чесного законослухняного бізнесу, стримує інвестиції в Україну та щороку виводить Україну в світові топи рейтингів піратських країн. До прикладу, непроста ситуація склалась на ринку ліцензування брендів. У розвинутих країнах дуже поширеним бізнесом є придбання ліцензії на певний бренд (імена спортсменів, селебріті, персонажі кіно та мульт­фільмів, твори мистецтва тощо) з метою випуску брендованої продукції. В Україні цей ринок досі перебуває в початковому стані. Чи є економічний сенс офіційно придбавати у правовласника дорогу ліцензію на певний бренд, якщо на кожному кроці в магазинах, супермаркетах і на ринках можна придбати аналогічний товар, який випущений невідомо ким без будь-яких дозволів і який вочевидь буде дешевшим за офіційний.

Отже, законодавство та правоохоронна система в Україні є абсолютно неефективними у боротьбі з підробками та контрафактом. З іншого боку, українська правова система не дає правовласникам достатньо ефективних механізмів для самостійного захисту порушених прав інтелектуальної власності. У багатьох випадках встановити особу порушника вкрай складно або неможливо, судова процедура може тривати необґрунтовано тривалий час, а суми штрафів, які згідно із законодавством може вимагати правовласник, є надто незначними, і в багатьох випадках не адекватними ринкової вартості бренда або ліцензії.

Не менш актуальною є проблема у сфері авторського права, зокрема створення справедливого та прозорого адміністрування системи для організацій колективного управління, яка забезпечувала б прозорий збір та розподіл організаціями колективного управління винагороди та здійснення виплати винагороди авторам та іншим правовласникам. У 2018 році було прийнято Закон України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», проте досі не проведено переговорів щодо встановлення остаточних тарифів винагороди, які забезпечили б баланс між інтересами правовласників і користувачів на основі критеріїв об’єктивності та обґрунтованості.

На сьогодні в парламенті розглядаються декілька законопроєктів щодо оновлення правового регулювання захисту прав інтелектуальної власності в Україні. Водночас реальне поліпшення ситуації потребує не точкових змін, а комплексних рішень, спрямованих на підвищення ефективності роботи судів, правоохоронних та митних органів.