Проза життя: Правила життя
Івана Ліщини

Практично вся професійна кар’єра Івана Ліщини пов’язана з європейськими інституціями. З 2002 року протягом шести років він працював у Секретаріаті Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Після повернення до України почав займатися юридичним бізнесом, зокрема практикував у міжнародному комерційному арбітражі. У 2016 році йому випала нагода обійняти посаду Уповноваженого у справах ЄСПЛ. Недавно Іван Ліщина вкотре був призначений на цю посаду, а сьогодні він ділиться з читачами «УЮ» своїми правилами життя

Я виріс на Слобожанщині. Харків — це унікальне місто, яке готує більше студентів, аніж Київ, на меншу кількість жителів. Тому Харків — це студентське місто. Це місто першого університету в Україні та ринку Барабашово (не впевнений, яка з цих інституцій відоміша), архітектора Бекетова та педагога Макаренка (який працював на НКВС і загалом був досить контраверсійною особистістю), Дзеркального струменя та пам’ятника Радянській Україні (також відомий як «Троє тягнуть холодильника з ломбарду»). Люблю це місто, хоча й не буваю там так часто, як хотілось би.

Вступити на юрфак Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого мене надихнули успіхи в обласній шкільній олімпіаді з права, завдяки яким дозволялося вступити до Академії за підсумками співбесіди щодо права. Іспит з української мови я б тоді не склав.

Я змінив роботу в юридичному бізнесі на державну службу, бо відчув, що це найліпший шлях захистити мою Батьківщину від іноземного агресора, використовуючи свій професійний досвід та знання. Власне, міждержавні справи в ЄСПЛ проти Росії — це причини, чому прийшов на цю посаду і чому я досі на ній залишаюсь.

Обіймаючи посаду Уповноваженого у справах ЄСПЛ, я прагну навчити підлеглих захищати уряд так, ніби вони адвокати, що захищають клієнта, та зробити виконання рішень ЄСПЛ національною ідеєю.

Головна відмінність представництва заявників в ЄСПЛ від представництва держави Україна полягає у тому, що держава як клієнт набагато складніша — матеріали для представництва іноді доводиться вигризати зубами та висмикувати з корінням, позицію формулювати набагато важче, бо часто відповідні стейкхолдери самі не знають чого прагнуть, чи не можуть домовитись з іншими стейкхолдерами. З іншого боку, не треба шукати клієнта — він завжди в тебе є. Загалом на державу працювати цікавіше.

Виграти справу в ЄСПЛ — це ніби в тебе виростають крила і ти не розумієш, чому люди на вулиці не обертаються, аби подивитись на тебе. Хоча, коли ти агент держави, так трапляється нечасто.

А програти — нормально. ЄСПЛ комунікує уряду тільки ті справи, в яких вважає вірогідним рішення на користь заявника. Зазвичай ми можемо спрогнозувати результат розгляду. При цьому більшість рішень Суду стосуються системних проблем у країні, отже, до них необхідно ставитися як до цінних вказівок щодо того, які є вади в державі.

Рівень виконання рішень ЄСПЛ Україною поліпшиться тоді, коли державні органи сприйматимуть тезис з попередньої відповіді, а саме: що рішення ЄСПЛ — це не дратівник і не проблема Мін’юсту («бо в них же виконавча служба»), а показник системних проблем у державі та суспільстві, розв’язання яких потребує спільних зусиль усіх гілок влади.

Як я оцінюю перспективи міждержавних справ України проти Росії в ЄСПЛ? Досить позитивно. Але почекаємо на рішення.

Бути корисним своїй державі означає робити все, що від тебе залежить, для досягнення цілей, які ти вважаєш гідними.

Знаєте, як змінюється людина з віком? Спочатку вона знає небагато, але вважає себе найрозумнішою, однак, як дізнається більше, краще розуміє межі своїх знань та можливостей.

Я досі пригадую, як, будучи студентом другого курсу, який чи не першим переклав рішення ЄСПЛ українською, щось розповідав про Суд на великій науковій конференції. Як же я тоді мало знав і яким же, напевно, смішним здавався своїм викладачам…

З сучасної української музики полюбляю «Мандри», «Тінь Сонця» та «Жадан і Собаки».

Якби мені випала нагода зіграти у фільмі, це була б роль юриста-ідеаліста, який ледь зводить кінці з кінцями, але продовжує допомагати бідолагам боротися з системою.

Захоплення спортивною стрільбою допомагає скидати напруження та змагатися самому з собою. Так само й плавання.

По-справжньому сміятися мене змушують серіали «Friends» та «Big Bang Theory». Це дратує рідних (спеціально навушники придбав, аби вони не чули закадровий сміх), але не можу зупинись — дивлюся їх по колу і з будь-якого місця.

Коли ти стаєш батьком, раптом виявляєш у собі якісь до цього невідомі запаси терпіння, які допомогають міняти підгузки, читати казки, годувати дитину та майже не нервувати, коли він, як зараз, стоїть поруч та стукає по клавішах лептопа.

Я готовий інвестувати власний час у проєкти, які, як мені здається, можуть поліпшити існуючу державну систему.

Найбільше я полюбляю копатися у складних справах, розбирати заплутані факти, знаходити невідому судову практику — коротше кажучи, бути юристом.