Post Scriptum: Банкрутство по-новому

Ірина БУРЦЕВА,
партнерка PRAVO GARANT

З 21 жовтня 2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597­VIII, який набув чинності 21 квітня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника — юридичної особи або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Згідно з пунктом 2 прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Таким чином, подальше провадження у справах про банкрутство юридичних осіб у судах уже здійснюється за положеннями Кодексу з процедур банкрутства.

У цілому провадження у справах про банкрутство юридичних осіб не надто відрізняється за процедурою, окрім того, що у боржників наразі немає спрощеного банкрутства, за яким відбувається ліквідація власником (тобто тих юридичних осіб, які ліквідувались у порядку статей 109–111 Цивільного кодексу України, а потім за спрощеним провадженням у суді). Оскільки 65 % справ у господарських судах були справи, порушені саме боржником за статтею 95 Закону, вельми очікувано, що банкрутств стане значно менше. Наразі, якщо переглянути практику Верховного Суду, тепер здебільшого розглядаються справи, порушені саме боржником через самоліквідацію, а також скарги на порушення законодавства під час підготовки до аукціону та реалізації майна.

Однак це зовсім не означає, що боржник не може подати самостійно заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство. З огляду на практику зазначу, що для подання такої заяви необхідно зібрати дещо більший пакет документів, а також зробити аналіз фінансово­господарської діяльності за три роки як доказ загрози неплатоспроможності.

До речі, спірним залишається питання щодо оплати судового збору за подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство боржником. У статті 34 Кодексу передбачена необхідність надати разом із заявою докази сплати судового збору, крім випадків, коли згідно із законом судовий збір не підлягає сплаті. Звернімо увагу на Закон України «Про судовий збір», в якому передбачені ставки судового збору, зокрема, за подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство у розмірі десяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Наразі в Єдиному реєстрі судових рішень є ухвали як про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника без оплати судового збору, так і ухвали про залишення заяви без руху та надання часу для оплати судового збору.

Також нововведенням є додавання до заяви доказів авансування винагороди арбітражному керуючому в розмірі трьох мінімальних заробітних плат за три місяці виконання повноважень (оригінал квитанції про сплату на поточний рахунок відповідного господарського суду грошових коштів). Цією нормою законодавець попіклувався про арбітражних керуючих та оплату їхньої праці. Хоча на практиці не зовсім зрозуміло, як саме виплачуватиметься щомісячна грошова винагорода (у цьому випадку розпорядника майна), тоді як відповідно до Закону та напрацьованої практики грошова винагорода стягувалась за підсумками процедури з кредиторів або в процедурі розпорядження майном — з ініціюючого кредитора.

Дуже цікавим є також питання автоматичного вибору арбітражного керуючого. Якщо за Законом суд давав запит на вибір одного арбітражного керуючого з реєстру, то за Кодексом обирають одразу трьох. Якщо всі троє подали заяву про призначення, призначають того, кого система обрала першим. Добре це чи погано, звісно, покаже час та практика Верховного Суду.

І останнє, на що варто звернути увагу, — це порядок продажу майна боржника. Як і раніше, майно підлягає реалізації на аукціоні, але на сьогодні вже в електронній торговій системі ProZorro. Це вже заслуговує на окрему тему для обговорення, але зауважу, що у зв’язку з таким нововведенням на плечі арбітражного керуючого покладається обов’язок формування оголошення та його опублікування, комунікація з бажаючими та переможцем, тобто все те, що раніше робив організатор аукціону за окрему оплату своїх послуг.