Подорож: Тайська подорож

Євген ПІДЛІСНИЙ

Хоча Таїланд є дуже популярним напрямком туризму, нових місць для досліджень та відпочинку вистачить на багато поїздок

Таїланд давно та заслужено користується популярністю як один із найпривабливіших напрямків для відпочинку та активних подорожей: у Країні посмішок, як іще іменують це південно­східне королівство, є все необхідне для туризму майже на будь­який смак у будь­яку пору року, і це стосується як природних та історичних принад, так і чудово розвиненої інфраструктури та помірних цін.

 

ТАЙСЬКІ ПЛЯЖІ

Багато хто летить до Сіаму заради білосніжних пляжів та високого готельного сервісу. Хоча готелі фактично не мають своїх пляжів, не варто турбуватись про їх необлаш­тованість: тайці достатньо охайні та багато готелів, що побудовані на першій лінії, роблять усе для максимально комфортного відпочинку їх мешканців. Тому не буде проблемою знайти у будь­якому туристичному місці чисті пляжі з лежаками, тентами та можливістю замовити щось із їжі, принаймні у сезон. Нерідко можна побачити прапори, що позначають стан моря — за аналогією із світлофором. На багатьох пляжах є рятувальники. Тож розгляньмо найбільш популярні місця відпочинку у Таїланді.

 

ПАТТАЙЯ

Паттайя — це те місце, до якого найлегше дістатися, якщо прилітаєш до Бангкока. З основного аеропорту країни Суварнабхумі до неї можна доїхати за півтори­дві години. Паттайя — один із найстаріших тайських курортів, просте рибацьке селище стало найвідомішим курортом країни передусім завдяки американським військовим, бо поруч розміщено американську військову базу, а солдати першими вподобали відпочинок у цій місцині. Сьогодні Паттайя, яка має статус міста лише 40 років, є другим найбільш відві­дуваним містом у Таїланді після Бангкока, і це в країні з давньою історією та великою кількістю старовинної архітектури. Відпочинок у Паттайї підійде тим, хто любить галасливі вечірки, шоу та шукає того специфічного відпочинку, на який славиться Таїланд. Комфортно буде й тим, хто не хоче переходити на іноземні мови, адже не почути російську чи не побачити вивіски російською у Паттайї — це все одно, що у Львові не знайти кав’ярню. Тут чимало малих бізнесів, що належать вихідцям із колишнього СРСР, і майже всі вони дотичні до туризму. Багато хто приїздить в осінньо­зимовий період, тому значна частина квартир на курорті належать іноземцям, яких у високий сезон у кілька разів більше, ніж місцевих жителів. У Паттайї є навіть дві православні церкви — з 11 в усій країні.

Разом із тим Паттайя — поганий вибір для тих, хто прагне усамітнитись. Море тут теж далеко не найкраще, оскільки вода каламутна, а під час відливів стає дуже мілко. З цієї причини багато хто з відпочивальників у Паттайї вирушають на сусідні острови — туди, де кращі пляжі та помітно чистіше море. З водними атракціонами у Паттайї теж усе гаразд. З огляду на молодий вік Паттайї історичних місць тут немає, проте за дві години можна доїхати до Бангкока як самостійно, так і у рамках екскурсії.

 

ЧАНГ

Цей другий за величиною острів знаходиться на самому сході Таїланду, неподалік кордону з Камбоджею і в кількох годинах від Паттайї. Туризм на Слонячому острові — саме так перекладається його назва — почав розвиватися відносно недавно, оскільки він знаходиться далеко від популярних напрямків. Чанг чудово підходить для тихого спокійного відпочинку від цивілізації. Тут поки немає височенних готелів, як у Паттайї, нічних клубів та Go­Go барів, торгових центрів, культурних та історичних пам’яток, аквапарків та великої кількості атракціонів, а на пляжах навряд чи запропонують водні розваги. Проте все це повністю компенсується надзвичайно чистим морем з прозорою водою, малолюдними пляжами та незайманою природою — острів майже повністю вкритий зеленню. Чанг входить до складу національного морського заповідника, і тут серйозно стежать за екологією, а тому присутність моторного морського транспорту мінімальна. Звідси можна вирушити до сусідніх маленьких островів, на кожному з яких по кілька невеликих готелів, або ж розбити палатку і відпочити у повному спокої. Крім того, море тут спокійне впродовж року, і навіть у сезон дощів воно майже ніколи не штормить.

 

ХУА-ХІН

Як і Паттайя, Хуа­Хін розташований на узбережжі Сіамської затоки, щоправда, на заході. До нього легко добиратись із Бангкока — дорога зай­має близько трьох годин. Це місто є найстарішим тайським курортом та улюбленим місцем відпочинку королівської родини Таїланду. Відкриття залізничної станції у 1911 році зробило курорт легкодоступним як місцевій еліті, так і європейцям, які проживали у королівстві. Назва міста перекладається як «голова з каменя», бо на узбережжі було багато валунів. Поруч можна побачити невеличкі гори та сільськогосподарські угіддя. Хоча Хуа­Хін і є містом, проте його можна назвати спокійним місцем для тих, хто хоче відпочити від шуму мегаполісів. У 1921 році тодішній король Рама IV побудував розкішний палац на березі моря, що став однією з основних місцевих принад, а його наступник збудував і собі резиденцію, назва якої перекладається як «подалі від турбот та занепокоєння», яку в подальшому використовували й інші монархи.

 

САМУЇ

Третій за величиною острів Таїланду Самуї також знаходиться у Сіамській затоці, проте на півдні, неподалік Малайзії, в 30 кілометрах від материка. Сюди можна долетіти з Бангкока за годину або ж комбінувати автобус та паром, що займе більш ніж півдоби.

Особливістю цього курортного острова є поєднання добре розвиненої інфраструктури з малолюдними пляжами, чистим морем і надзвичайно багатою природою. Навколо острова прокладено дорогу завдовжки у 51 кілометр, уздовж якої відкривається чимало чудових краєвидів. Центральну частину цього невеличкого острова становлять складнодоступні джунглі та круті гори, найвища з яких — понад 600 метрів. Ще у середині минулого сторіччя подорож у 15–20 кілометрів через гори перетворювалась на довготривалу мандрівку. У центрі острова створені чудові умови для таких розваг, як канатні дороги, сафарі на слонах чи поїздки на позашляховиках та квадроциклах. З огляду на рельєф острова саме на Самуї такі пригоди будуть більш захоплюючими, ніж на інших курортах.

Самуї — хороше місце для зай­няття дайвінгом та снорклінгом, а також морських подорожей. Користуються популярністю і сусідні острови — Тао та Панган, ландшафти яких більш ніж наполовину становлять гори. Останній — тихий та пасторальний — є значно скромнішим за свого більшого сусіда, проте його південно­східна частина щомісяця на кілька днів перетворюється на суцільну вечірку під відкритим небом — тут проходить молодіжна Full Moon Party, яка щоразу збирає кілька тисяч учасників. Це єдиний у своєму роді розважальний захід в усьому Індокитаї, схожі вечірки проводяться хіба що в індійському Гоа.

Відрізняється Самуї і кліматичними умовами: тоді як на материку влітку сезон мусонних дощів, на Самуї та сусідніх островах стоїть чудова сонячна погода, а море зазвичай спокійне. Сезон дощів тут триває з листопада по січень, причому зливи можуть бути настільки потужними, що місцевий аеропорт призупиняє роботу, а через шторми на морі немає можливості дістатися до «великої землі». Так, наприклад, сталося на початку 2019 року, коли через негоду кілька діб не було можливості вибратися з острова.

 

ПХУКЕТ

Формально це найбільший острів країни, проте від материка у найбільш вузьких місцях його відділяють лише 600 метрів проливу, через які проходить міст. Знаходиться він на південному заході та омивається водами Андаманського моря. Місцева інфраструктура вважається ледь не найкращою в регіоні, бо тут легко знайти готелі, ресторани та магазини на будь­який бюджет, і поруч із хостелом, в якому ліжко­місце коштує кілька доларів, може бути п’ятизірковий готель. Острів витягнутий з півночі на південь на 50 кілометрів, більшу частину яких на західному узбережжі становлять пляжі. Вони зазвичай помітно ширші, ніж у Паттайї, а море набагато прозоріше. Тому нескладно знайти пляж на свій смак: від цивілізованих з водними розвагами до диких з майже недоторканною природою. Хоча сюди можна їхати у будь­який час упродовж року, влітку на більшості пляжів можливі високі хвилі та сильні підводні течії.

Пхукет знаходиться далеко від основних історичних принад Тайланду — лише до Бангкока близько 850 кілометрів, тому з культурної точки зору найбільш цікавим буде Пхукет­таун, в історичному центрі якого поєднуються архітектурні традиції Таїланду, Китаю та Португалії. Річ у тім, що китайські мігранти на острові почали селитись ще у ­1600­х роках і їхні нащадки становлять третину населення Пхукету, а португальці з’явились ще раніше, залишивши по собі згадку в місцевій архітектурі. Вулички з колоритними дво­ і триповерховими будиночками є чудовим місцем для фотосесій і дуже нагадують історичний центр Джорджтауну, розташованого трохи південніше на малайському Пенанзі. Також по острову розкидані оглядові майданчики, з яких відкриваються краєвиди на десятки кілометрів.

 

КРАБІ

Коли говорять про Крабі, то мають на увазі різні курорти, розташовані в однойменній провінції на материковій частині Таїланду на схід від Пхукету. Найбільш популярні з них — селища Ао Нанг та Рейлі, розташовані в кількох десятках кілометрів від міста Крабі, яке до того ж знаходиться не на морі. Провінція знаменита високими скелями з вапняку, що густо вкриті рослинністю, та мангровими лісами, що розкинулися у гирлах місцевих річок і до яких можна вирушити на екскурсію. Скелі ці виростають як із землі, так і подекуди з моря і мають при цьому переважно прямокутну форму. Заради цих ландшафтів є сенс відправитись у Крабі. У провінції багато маловідомих пляжів, прогулюючись якими протягом дня, за годину, можна взагалі нікого не зустріти. Вони хоч і розташовані поруч із цивілізацією, проте дістатися до них ­нелегко через природні перешкоди. Одне з таких місць — пляж Рейлі, який хоч і знаходиться на материку, проте потрапити на нього можна лише на човні — так надійно його захищають гори. Він особливо популярний серед скелелазів. Загалом туризм на Крабі почав розвиватися не так ­давно.

До Крабі належать також шість островів Пхі­Пхі, які стали популярними на початку нинішнього сторіччя після зйомок у цій місцевості фільму «Пляж». Єдиний населений острів — Пхі­Пхі­Дон, на ньому є готелі, ресторани, бари, магазини та інша інфраструктура. Острів має незвичайну форму — ніби два острівці поєднані між собою вузькою смужкою, тому неодмінно варто піднятися на одну з найвищих точок острова. Решта п’ять островів — незаймані джунглі, печери і невеликі піщані пляжі. На них здійснюють одноденні екскурсії, які останнім часом стали вельми популярними, навіть попри те, що з туристів стягується додаткова плата за їх відвідування і їм заборонено залишатися там на ніч.

 

СПОКІЙНА ПІВНІЧ

Не лише пляжі та море цікаві в Таїланді, окремі місця на півночі країни вже не перший рік переживають туристичний бум. Йдеться перш за все про території провінцій Чіанг Май та Чіанг Рай: гори і ліси, річки та озера, зелені долини і величні водоспади, а місцеві жителі тут більш лояльні до іноземців, ніж на морських курортах. У Чіанг Маї, негласній культурній столиці королівства та другому за значенням місті, більш помірний клімат, ніж на півдні, і це місце здається створеним для любителів старовини і східних духовних практик — у місті збереглося чимало середньовічних будівель, а за концентрацією храмів і пагод він є одним із азіатських лідерів. Хоча назва міста і перекладається просто як «нове місто», воно на кілька сторіч старше за Бангкок, це ж стосується півночі в цілому — перші держави на території нинішнього Таїланду виникали якраз на півночі, тож чим південніше, тим молодша цивілізація. Чіанг Май знаходиться на 700 кілометрів північніше від Бангкока.

Історичний центр Чіанг Мая оточений по периметру великим ровом, який був викопаний ще за часів середньовіччя і служив захистом від набігів бірманських завойовників. Середній вік храмів, пагод та ступ усередині оточеного ровом міста становить шість­сім сторіч, тобто вони старіші за бангкокські та їх архітектура неабияк відрізняється від столичної. Крім того, багато з них не піддавались серйозній реставрації, проте мають непоганий вигляд — їх ніхто не руйнував і вони добре зберег­лись. Одним із пізнавальних місць є селище, де живуть представники малих гірських етносів, культура та побут яких — доволі архаїчні та суттєво відрізняються від тайських. Серед них найбільше виділяються карени, жінки цього народу традиційно мають довгі шиї — вони витягуються завдяки носінню металевих кілець, які їм вдягають ще у дитинстві. Часто вони носять каблучки також на руках і ногах. Є багато пояснень цієї традиції: заради краси, як спосіб відрізнятися від інших народів, захист від укусів тигрів, засіб збереження родинних коштовностей і як засіб утримувати жінку в покорі (якщо розпустити кільця, то шия може легко зламатись). Велика кількість місцевих жінок — біженки із сусідньої М’янми, у своїх етнічних поселеннях вони займаються переважно ткацтвом та іншими ремеслами. А також покірно позують для туристів — така ціна їхнього спокійного життя у Таїланді.

 

БАНГКОК

Бангкок — третя історична столиця Сіамського королівства, перенесення політичного центру монархії здійснювалося у південному напрямку після того, як колишні столиці захоплювалися бірманцями. Переважна більшість мандрівників відводять Бангкоку один­два дні екскурсійних програм. Бангкок часто рекомендують як чудове місце для шопінгу — тут багатий вибір різноманітних товарів за низькою ціною, проте місцеві храми, яких тут кілька сотень, не менш цікаві. Головною принадою Бангкока є Королівський палац — величезний комплекс храмів та інших споруд, обнесений стіною у два кілометри завдовжки. Його загальна площа перевищує 200 тис. м2, а за віком він лише трохи поступається такій країні, як США. Тут знаходиться основна святиня країни — Храм Смарагдового Будди, основним призначенням якого є релігійні потреби членів королівської родини. Так, лише монарша сім’я має право заходити всередину храму через головний вхід. На території палацу, окрім музеїв, розташовані також і державні установи, тому не вся територія доступна для відвідувачів. Варто звернути увагу і на те, що чимало будинків у цьому комплексі є типово європейськими — так сталося завдяки вестернізації Сіамського королівства, яка мала місце у другій половині XIX сторіччя.

На особливу увагу заслуговує храм Ват Арун, також відомий як Храм ранкової зорі, збудований на честь відповідного індуїстського бога ще до того, яке Бангкок було проголошено столицею. Він розташований на березі річки Чао Прайя, що тече через усе місто, на протилежному березі від Королівського палацу. Узагалі для огляду міста чудово підійде міський паром, що курсує по Чао Прайї,  — не лише завдяки чудовим ракурсам на принади, а й тому, що він зупиняється недалеко від більшості найбільш цікавих місць у столиці, квиток же на цілий день коштуватиме приблизно п’ять доларів. Щоб побачити життя місцевих, чудово також підійде водний транспорт: у старій частині Бангкока є чимало річкових каналів, уздовж яких живуть люди, а по каналах курсують як екскурсійні, так і звичайні маршрутні човни.



ТАЙСЬКИЙ КОРОЛЬ

Монархія — одна з основних підстав гордості для тайців, ця форма правління існує вже майже вісім сторіч, а нинішня династія Чакрі править королівством з 1782 року. До своєї смерті у жовтні 2016 року впродовж 70 років королем був Рама Дев’ятий — один із монархів, які найдовше правили в історії людства. Його портрети у Таїланді можна побачити будь­де — від банкнот до приватних осель більшості тайців. Його щиро любили і продов­жують любити прості люди — король зробив дуже багато для своєї країни. Наприклад, до його заслуг належить розробка та побудова системи водопостачання далеких районів Таїланду, на які було витрачено більше половини коштів монарха, та більше тисячі інших благодійних проєктів, здійснених за рахунок особистих грошей. Часто можна побачити фото Рами Дев’ятого у монашеському вбранні (в молодості він був монахом), із саксофоном та фотоапаратом Canon, об’єктиви для якого він розробляв.

Одна з його найвідоміших тез звучить так: «Я ніколи не любив історію, і можу додати до цього, що у мене ніколи не було амбіцій стати великим правителем і залишити слід в історії. Історія довела, що так звані великі завжди відзначали свій шлях війною, а я не можу це прий­няти. Я бажаю, щоб мій народ жив щасливо і в мирі, вільному від воєн доти, поки я на троні».

Тайські монархи залишили хоч і маленький, але все­таки слід і в Україні: дружиною тайського принца Чакрабона впродовж 13 років була відома дворянка родом із Волинської губернії Катерина Десницька. На початку 1900­х сіамський принц вчився у Санкт­Петербурзі, а напередодні вінчання, яке відбулося у Константинополі, він прийняв православ’я як обов’язкову умову укладення шлюбу з нашою співвітчизницею. Якщо вірити видатному письменнику Костянтину Паустовському, то їхнє знайомство відбулося у Києві — стосунки Чакрабона та Катерини описані в романі «Повість про життя». Спочатку до невістки поставились дуже прохолодно, а самого принца викреслили з числа спадкоємців престолу. Ситуація поліпшилася після того, як Катерина народила сина та опанувала тайську мову і звичаї, однак шлюб все одно розпався.