Судова практика: Усі на корпоратив

Корпоративні спори — одна з найскладніших категорій справ, до того ж доволі «популярна» у судах господарської юрисдикції. А спектр прав, за захистом яких звертаються позивачі, є достатньо широким. У цьому контексті безумовним лідером, за словами суддів, є позови, спрямовані на захист права учасника (акціонера) юридичної особи на управління такою юридичною особою. Правники констатують, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (КГС ВС) систематично демонструє одну добру тенденцію, коли здоровий глузд та бажання захистити порушені права особи переважають над канцелярським формалізмом. Також юристи вітають відхід від формалізму у вирішенні корпоративних спорів, керування принципом верховенства права, вибір ефективних способів захисту порушеного корпоративного права, спрямованого на реальне відновлення порушеного права

Які правові позиції Касаційного господарського суду у складі ВС у цій категорії спорів задаватимуть тон подальшій практиці? Як оцінюєте позиції КГС ВС стосовно застосування судами ефективного способу захисту? Наведіть найяскравіші приклади

Олена ПЕРЦОВА,
радниця ЮФ Aequo, адвокат

Загалом 2019 рік не був надто багатим на принципово нові позиції Касаційного господарського суду.

Водночас корпоративна палата КГС систематично демонструє одну доб­ру тенденцію — здоровий глузд та бажання захистити порушені права особи переважають над канцелярським формалізмом. Варто відзначити і послідовність суддів, адже ця тенденція взяла початок з моменту формування Верховного Суду.

Як приклад можна навести позицію у справі № 914/921/18. У цій справі КГС 24 квітня 2019 року фактично застосував концепцію ефективного захисту порушеного права. Зокрема, суд прирівняв неправильно сформульовану позивачем вимогу «про визнання протоколу загальних зборів учасників недійсним» до ефективної та правильної вимоги «про визнання рішення… недійсним». Таким чином, незважаючи на обрання позивачем формально неправильного способу захисту, суд забезпечив поновлення порушеного права.

Сподіваюся, такий підхід збережеться у майбутньому і його не зламають судді Великої Палати Верховного Суду, які, у свою чергу, мають схильність до більш теоретичного підходу.

На мій погляд, КГС ВС систематично демонструє внутрішню волю до застосування концепції ефективного способу захисту порушеного права.

До вже згаданої постанови у справі № 914/921/18 можна додати і постанови у справах № 918/370/18 та № 927/352/18.

У цих справах КГС ВС визнав недійсними правочини щодо передачі як вкладу до статутного капіталу нерухомого майна, що були оформлені відповідними актами­передачі. При цьому КГС ВС дійшов висновку про те, що такі акти мають юридичні наслідки (набуття та припинення права власності), а їх оскарження є належним способом захисту цивільних прав та обов’язків у розумінні статті16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України. Ця позиція є вкрай прогресивною, адже раніше оскарження актів приймання­передачі майна взагалі не розглядалося як можливий спосіб захисту.

Утім, можна передбачити, що цю позицію в майбутньому може поставити під сумнів Велика Палата ВС, яка на початку жовтня 2019 року вказала на інший ефективний спосіб захисту — віндикаційний позов (справа № 910/3907/18). Фабули аналізованих справ є різними, але сам підхід КГС ВС та Великої Палати ВС свідчить, що між суддями може виникнути спір щодо «найефективнішого» способу захисту у разі відчуження майна без належної правової підстави. Головне, щоб у цьому потенційному спорі виграла саме особа, яка звертається до суду за (а) ефективним, (б) швидким та (в) остаточним захистом свого порушеного права.

 

Чи були відступи від усталеної судової практики у корпоративних спорах, які можна тільки вітати?

Людмила КУСА, керівниця податкової практики GRACERS Law Firm

Дискусійним питанням при вирішенні корпоративних спорів завжди залишалось обрання способу відступлення частки у статутному капіталі.

З набуттям чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (Закон) це питання отримало чітке визначення, адже, відповідно до частини 1 статті 21 вказаного Закону, учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно чи безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

До набуття чинності Законом практика обґрунтовувалася нормами статті 147 Цивільного кодексу України та статті 53 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній до прийняття Закону), якими регламентувалося, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати або іншим чином відступити свою частку, та постановою Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року у справі № 33/45­09/1388.

У цій постанові Верховний Суд України підкреслив, що господарські суди, вказуючи, що рішення учасників товариства про включення до складу товариства нових учасників та перерозподіл часток у статутному капіталі прийняте за відсутності цивільно­правових угод про відступлення частки, не врахували, що закон вимагає для прийняття рішення волевиявлення учасників товариства, їхню згоду. Спосіб же відступлення учасником товариства своєї частки іншим учасникам обирається її власником, і прийняття загальними зборами рішення про перерозподіл часток у статутному капіталі ставиться в залежність від волевиявлення власника перерозподіленої частки, а не способу відступлення частки учасником товариства, оскільки закон допускає відступлення як шляхом укладення угод, так і іншим чином. При з’ясуванні змісту положення «іншим чином» стосовно даного спору треба виходити з того, що для прийняття зборами рішення важливо, що власник частки може реалізувати своє право на її часткове зменшення у будь­який спосіб, не заборонений законом.

Однак під час розгляду справи № 909/1294/15 Верховний Суд, постановляючи ухвалу від 27 лютого 2019 року про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, дійшов вис­новку про необхідність відступлення від постанови Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року у справі № 33/45‑09/1388, при цьому вказавши, що відступлення (зокрема, безоплатне) частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі письмової заяви на користь третіх осіб, які не є учасниками цього товариства, законодавством не передбачене. Здійснення відступлення у такий спосіб суперечить загальним засадам цивільного права щодо підстав набуття та припинення права власності. Тому за відсутності вчинення у встановленому цивільним законодавством порядку учасником товариства і третьою особою правочину, спрямованого на відчуження частки у статутному капіталі товариства, немає підстав для переходу права власності на таку частку до третьої особи.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 1 жовтня 2019 року за наслідками розгляду наведеної справи, відступивши від висновків Верхового Суду України, констатувала таке: відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України «Про господарські товариства», є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки відбувається шляхом укладення договору купівлі­продажу, міни, дарування тощо.

Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, окрім випадків, встановлених законом.

Мотиви відступлення ВП ВС є тотожними доводам КГС ВС, викладеним в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати від 27 лютого 2019 року.

Якими найяскравішими прецедентами в корпоративних спорах може похизуватися судова практика у 2019 році? Які правові позиції КГС ВС у цій категорії спорів задаватимуть тон подальшій практиці? Як оцінюєте позицію КГС ВС стосовно застосування судами ефективного способу захисту?

Ганна ВРОНСЬКА, секретарка Судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚
корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Кожне наше судове рішення є своєрідним прецедентом, що має свою вагу у формуванні судової практики.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, кожна правова позиція Верховного Суду не лише задає тон, але і є обов’язковою у формуванні судової практики.

Проте можна виділити тенденції, які сформувалися у вирішенні корпоративних спорів від початку діяльності КГС ВС та не втратили своєї актуальності у 2019 році: відхід від формалізму у вирішенні корпоративних спорів, керування принципом верховенства права, вибір ефективних способів захисту порушеного корпоративного права, спрямованого на реальне відновлення порушеного права.

За захистом яких аспектів у «корпоративній площині» найчастіше звертаються позивачі? Безумовним лідером є позови, спрямовані на захист права учасника (акціонера) юридичної особи на управління такою юридичною особою. Йдеться про право особи брати участь у загальних зборах учасників (акціонерів), вносити свої пропозиції до порядку денного таких зборів, голосувати на них тощо. Спори про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів) становлять понад 50 % від усіх корпоративних спорів. Також частими є звернення за захистом прав на частки (акції) та позови про визнання недійсними установчих документів.

На мою думку, у КГС ВС є зважена і коректна практика застосування способів захисту. Ця практика сформувалася з огляду на те, що спосіб захисту має бути не лише таким, що передбачений законом, а й «ефективним» у розумінні положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним обставинам. Так, у справі № 926/2301/17 КГС ВС захистив порушені права позивача шляхом визнання недійсним рішення, а також спонукання товариства до виконання його обов’язку — проведення річних загальних зборів. Суд не погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що наведені способи захисту є неефективними та не поновлюють правомочностей позивача як акціонера товариства на обов’язкове проведення річних загальних зборів. Крім того, КГС ВС визнав безпідставним посилання суду апеляційної інстанції на наявність в учасників товариства, що володіють не менш як 10 % голосів, права самостійно скликати позачергові загальні збори, адже згідно із встановленими судами обставинами позивач є акціонером товариства з часткою простих акцій у розмірі лише 9,7 %, а спір у цій справі стосується чергових загальних зборів. Водночас володіння позивачем кількістю акцій, яка є меншою за 10 % простих акцій товариства, не є достатньою підставою для відмови у захисті його права на участь в управлінні акціонерним товариством, порушеного ухиленням товариства від виконання встановленого законом обов’язку щодо проведення річних загальних зборів акціонерів.

У справах № 918/370/18, № 927/352/18 КГС ВС з огляду на те, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, дійшов висновку, що оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 Цивільного кодексу (ЦК) України) є належним способом захисту цивільних прав та обов’язків у розумінні статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України. У судових рішеннях зазначалося, що акт приймання­передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки — набуття та припинення права власності на нерухоме майно.

Яскравим прикладом застосування ефективного способу захисту є і постанова у справі № 914/921/18. У цій справі учасник ТОВ звернувся, зокрема, з вимогою про скасування протоколу загальних зборів учасників ТОВ. Колегія суддів зазначила, що у судовому порядку недійсним може бути визнане рішення позачергових загальних зборів учасників, а не протокол. Такого способу захисту, як скасування протоколу позачергових загальних зборів, цивільне, господарське законодавство не передбачає. Однак суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (частина 2 статті 16 ЦК України). Врахувавши мету звернення позивача до суду, встановивши доведеність позивачем порушення його прав рішеннями позачергових загальних зборів з метою забезпечення поновлення порушеного права позивача з дотриманням статті 5 ГПК України, а також передбачених статтею 3 ЦК України принципів справедливості, добросовісності, розумності, здійснили захист порушених прав позивача шляхом визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ, який є ефективним способом захисту.

У контексті розмови про застосування судами ефективного способу захисту не можна оминути увагою правову позицію щодо застосування таких способів захисту, як визнання рішення недійсним та скасування рішення. За своєю правовою суттю такі вимоги, як «визнання рішення недійсним» та «скасування рішення», є альтернативними, оскільки мають різні правові наслідки, зокрема, через різницю в часі дії такого акта. Так, у разі визнання акта недійсним у суду немає потреби скасовувати його, оскільки визнання його недійсним означає, що він не породив правових наслідків з дня його вчинення. Скасування ж акта означає втрату чинності таким актом з моменту набуття чинності відповідним судовим рішенням. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові КГС ВС у справі № 925/715/17.

Що стосується відступів від усталеної судової практики, то тривалий час суди дотримувалися висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України у справі № 33/45­09­1388: спосіб відступлення учасником товариства своєї частки іншим учасникам обирається її власником, і закон допускає відступлення як шляхом укладення угод, так і іншим чином. Проте КГС ВС, переглядаючи судові рішення у справі № 909/1294/15, вирішив відступити від наведеного вище висновку та передав справу до Великої Палати Верховного Суду. Велика Палата ВС ­підтримала КГС ВС та дійшла висновку, що відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки відбувається шляхом укладання договору купівлі­продажу, міни, дарування тощо. Заява учасника про його виведення зі складу учасників товариства не може слугувати самостійною правовою підставою для переходу права власності на частку, оскільки вона адресована товариству і містить інформацію про припинення в особи права на частку. Заява є вторинним актом, наслідком первинних дій (правочину з відчуження частки). Заява не є правочином, учасник, що написав заяву, таким шляхом повідомляє товариство про відчуження ним частки.

Так само Велика Палата ВС підтримала ініціативу КГС ВС у справі № 925/1165/14. Йдеться про відступлення від позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України у справі № 910/10168/13, де суд дійшов висновку, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, яка визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). Велика Палата ВС у своїй постанові зазначила таке. Вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, має відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов’язань (тобто вартості чистих активів), пропор­ційній до частки учасника у статутному капіталі товариства. За наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь­якими належними доказами.

Які правові позиції Касаційного господарського суду у складі ВС у цій категорії спорів задаватимуть тон подальшій практиці? Як оцінюєте позиції КГС ВС стосовно застосування судами ефективного способу захисту? Наведіть найяскравіші приклади

Богдан ШИШКОВСЬКИЙ, старший юрист KPMG в Україні

У 2019 році судова практика в корпоративних спорах продовжує бути однією з найбільш прогресивних. Верховний Суд у рамках розгляду цієї категорії справ розглянув низку спорів щодо процедури squeeze­out, порядку відступлення учасником товариства своєї частки, а також визнання недійсними правочинів, вчинених за відсутності корпоративного погодження.

З­поміж ключових позицій Верховного Суду варто виділити дві постанови Великої Палати Верховного Суду (ВС), прийняті у жовтні 2019 року. Саме в цих постановах Велика Палата ВС вирішила відступити від попередніх позицій Верховного Суду.

Так, в одній із справ Велика Палата ВС наголосила, що відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, а відбувається шляхом укладання договору купівлі­продажу, міни, дарування тощо в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Раніше суди стверджували, що спосіб відступлення учасником товариства своєї частки іншим учасникам обирається її власником, і прийняття загальними зборами рішення про перерозподіл часток у статутному капіталі ставиться у залежність від волевиявлення власника перерозподіленої частки, а не від способу відступлення частки учасником товариства, оскільки закон допускає відступлення як шляхом укладення угод, так і іншим чином. Відтепер набуття третьою особою статусу учасника товариства шляхом прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників товариства, написання заяви про відступлення частки учасника чи будь­яким іншим чином не вважатиметься таким, що відповідає положенням чинного законодавства (справа № 909/1294/15).

У рамках іншої справи Велика Палата ВС відступила від раніше викладеної позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо порушення корпоративних прав учасника товариства на управління справами такого товариства у разі укладення договору директором товариства без згоди учасників. Велика Палата ВС відзначила, що підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою — стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. Тому, якщо протягом останнього року існувала тенденція до оспорювання таких правочинів учасниками товариств, відтепер учасник товариства вважатиметься неналежним позивачем у силу відсутності порушення його прав та інтересів (справа № 916/2084/17).

Окрім того, можна спрогнозувати, що одним із не менш важливих прецедентів буде рішення Великої Палати ВС у справі № 908/137/18, що стосується законності процедури sqeeze­out (примусового викупу акцій міноритарних акціонерів), яка наразі перебуває на розгляді у Великій Палаті ВС.

З початком своєї роботи Верховний Суд застосовує нові підходи до концепції «ефективного способу захисту» під час розгляду корпоративних спорів. Зокрема, до ключових позицій Верховного Суду при застосуванні цієї концепції треба віднести рішення про зобов’язання товариства щодо надання інформації про його діяльність у письмовому вигляді (справа № 904/3679/17), хоча до цього позитивної практики стосовно цього питання не було, та рішення про зобов’язання наглядової ради товариства скликати річні загальні збори у зв’язку із систематичним ігноруванням вимоги закону щодо необхідності такого скликання (справа № 926/2301/17). Відтак, застосування Верховним Судом концепції «ефективного способу захисту» відображає відхід суду від формального підходу розгляду справи до вирішення справи «у дусі закону» та за принципом «верховенства права».