Колонка редактора: Давайте без теми

Знаєте, найбільшою перевагою колонки редактора є те, що можна писати про будь­що. Найбільша перевага і найбільше прокляття. Бо достобіса тяжко придумати тему, коли найменше, що хочеться робити, — це складати до купи слова. Коли раптові втрати випалюють порожнечу в місці, де могла би бути душа, а невидима рука прокручує ніж у серці. Коли туман огортає місто і, здається, забирає саму реальність, щоб потім повернути її, але вже не такою — іншою, зміненою, спустошеною. Забирає й людей, перетворюючи їх спочатку в темні силуети, а потім у сіру імлу.

Коли країна «розпадається з експоненційною приреченістю радіо­активного ізотопу» (влучніше за Піттера Воттса й не скажеш, хоча він говорив аж ніяк не про країну). Коли все, що залишається, це сміх. Але такий, як у Лесі Українки, — крізь сльози, або такий, як в Хоакіна Фенікса, — джокерівський регіт, що обдає холодом і прориває усталені канони.

Запевняю вас: часом, аби писати, потрібна не тема, а клавіатура. Тож просто читаймо «УЮ» і бережімо один одного.

 

Христина ПОШЕЛЮЖНА, редакторка розділу «Спочатку»