№6 Червень 2019 року → У вільний час

Post Scriptum: Дорогі та найдорожчі

Гліб СЕГИДА,
керуючий партнер Pravovest Law Firm

Нематеріальне вартує дорожче матеріального. І це не філософські думки, а реальність сучасної економіки.

У новій економіці, перехід до якої здійснили розвинуті країни та навіть багато країн, що розвиваються, основу ринкової вартості більшості провідних компаній формує вартість їх бренда і технологій, якими вони володіють.

На ринках країн та регіонів, які вчинили перехід від економічної моделі, заснованої на виробництві, до моделі цифрової економіки, заснованої на знаннях, ключову роль у конкуренції між учасниками ринку і визначенні меж цього ринку відіграють інновації, знання та інтелектуальна власність.

Найдорожчі компанії світу (відповідно до ринкової капіталізації на початок 2019 року) — Amazon, Microsoft, Apple, Alphabet (Google), Berkshire Hathaway, Facebook, Tencent, Alibaba, Johnson & Johnson, JPMorgan Chase.

Порівняємо зі списком найбільших компаній України (за обсягом виручки) — НАК «Нафтогаз України», ДП «Енергоринок», «Укрзалізниця», «Мет­інвест», «Арселор Міттал Кривий Ріг», «Кернел-трейд», «Укртрансгаз», «АТБ-Маркет», «ТЕДІС Україна». На жаль, реалії фондового ринку України не дають змогу оцінити ринкову капіталізацію компаній. Проте можна припустити, що лідерами за цим параметром стануть приблизно ті ж самі компанії плюс телеком-компанії.

В Україні поки найдорожчі ті, що контролюють матеріальні активи, — видобуток та переробка корисних копалин, енергетика, агропромисловий комплекс та металургія.

Серед найдорожчих компаній світу, як бачимо, у більшості головними ресурсами є інформація, технології та бренд. В українських — доступ до природних ресурсів.

На щастя, в Україні «підростають» бренди, що представляють нову економіку і які все менше залежать від держави та матеріальних активів, а більше — від споживачів та інновацій.

Символічно, що говорити про потужну вітчизняну економіку ми зможемо тільки тоді, коли на перших щаблях серед найуспішніших компаній опиняться ті, хто був заснований уже за часів незалежності та успіх яких не ґрунтується на радянському надбанні.

Одночасно зі зростанням нових українських компаній актуальнішими будуть і питання охорони та захисту прав на інтелектуальну власність (intellectual property, IP). Об’єкти інтелектуальної власності будуть тісно інтегровані в угоди M&A, корпоративні договори, справи щодо банкрутств та навіть рейдерські схеми (сподіватимемось, що в Україні рейдерство трансформується та набуде сенсу, яке вкладається в це слово на Заході, а не наші сучасні реалії). Ми вже маємо багато показових кейсів з рішеннями Антимонопольного комітету України щодо справ про недобросовісну конкуренцію за останні роки. Упевнений, це тільки підвищить кількість звернень підприємців до АМКУ щодо захисту своїх прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Ми бачимо зростання активності організацій колективного управління авторськими та суміжними правами щодо покарання закладів, де публічно використовуються твори виконавців без відповідних ліцензійних договорів.

Н’юзмейкером стає і кіберполіція, яка блокує сайти з піратським контентом. Є приклади використання в Україні бізнесом і приватними особами процедури Takedown Notice щодо припинення використання авторського контенту без дозволу правовласників.

Іншими стануть і практика вирішення судових спорів, і вимоги до адвокатів та юристів з інтелектуальної власності — після того, як в Україні запрацює спеціалізований IP-суд.

Не виключаю, що за кілька років головними «зірками» в юридичній спільноті ставатимуть IP-юристи та юридичні фірми із сильними IP-практиками. А клієнти, яким юридичний радник не зможе вчасно надавати експертизу з права інтелектуальної власності, програватимуть конкуренцію на своїх ринках ліпше юридично підкованим підприємцям.