№6 Червень 2019 року → До справи

Судова практика: Бути в повній реформі

«Наша пісня гарна й нова, починаймо її знову» — ці слова української народної пісні цілком могли б зійти за епіграф для цього матеріалу. І, можливо, це було б доречно, якби не було так сумно. Отже, зі зміною політичної ситуації в країні розмови про необхідність перенавантаження судової реформи зазвучали з новою силою. Так видається, ніби судова реформа — це обов’язковий додаток до нового президента. Утім, якщо раніше тотальне перезавантаження судової системи (органів врядування та суддівського корпусу) було вимогою часу, то зараз необхідності «переписувати» судову реальність немає. Правники нагадують, що глобальні реформи не проходять моментально і безболісно, та акцентують увагу на необхідності точкових змін, що є нічим іншим, як доведенням розпочатого до логічного завершення

Чи доцільна, на вашу думку, нова судова реформа? Якщо так, то які аспекти треба поліпшити?

Микита НУРАЛІН, адвокат VB PARTNERS

Здається, ми вже втомились від реформ в одній і тій самій сфері після кожної зміни влади в Україні. І мимоволі згадується вислів, «щоб ти жив в епоху змін».

На мою думку, нова судова реформа не потрібна. Потрібно довести до ладу цю. Ідеї та норми, які закладені в останніх змінах, не є поганими, але реалізація страждає.

Наприклад, оновлення суддівського корпусу відбулось в недостатньому обсязі, хоча в нових Верхов­ному та Вищому антикорупційному судах суддями стали досвідчені адвокати та науковці. Але для подальшого очищення не потрібно проводити нову судову реформу, є й інші механізми, зокрема, дисциплінарна відповідальність та регулярне оцінювання. Крім того, ще не завершене кваліфікаційне оцінювання суддів першої інстанції, де найчастіше виникають питання до суддів.

Також досі не введено в дію Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Вважаю, що нова влада має сконцентруватися та направити зусилля і фінансування на її запровадження. Адже початок роботи системи значно пришвидшить обмін інформацією між сторонами, між судом і сторонами та між судами різних інстанцій, що зменшить процесуальні строки.

Звісно, необхідно вдосконалювати і процесуальні закони, наприклад, скасувати сумнозвісні «правки Лозового» до Кримінального процесуального кодексу України. Через них суди зараз завалені клопотаннями слідчих, де взагалі немає необхідності судового контролю, зокрема, призначення експертиз.

Проведена судова реформа не ідеальна, немає нічого ідеального, але розвертання на 180 чи навіть 90 градусів — не вихід. Ми повинні йти до забезпечення одного із компонентів верховенства права — принципу правової визначеності, а не проводити судові реформи за кожної зміни влади.

Олександр ОНІЩЕНКО, партнер та керівник практики вирішення
національних судових спорів МЮФ Integrites

Думаю, багато хто погодиться, що чи не єдиною метою реформаторських спроб запровадження керманичами держави змін у судовій системі є підлаштування її під служіння власним інте­ресам. Багатостраждальна українська судова система вже пережила так звану малу судову реформу, спроби кількох президентів коригувати і змінювати щось у налаштуваннях, не називаючи це реформою, і, нарешті, знаходиться в процесі завершення великої судової реформи, запровадженої після Революції гідності.

Чи щось змінилося? На мою думку, багато чого зроб­лено і вже позитивно відбилось на стані судочинства і системі в цілому. Із серйозних здобутків: зміни до Конституції у частині судочинства, нові процесуальні кодекси, формування на нових засадах і принципах Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Як наслідок, повільне, але впевнене зростання довіри до судової системи.

Чи залишився простір для реформ та реформаторів від «команди ЗЕ», які вже говорять про перезавантаження, — це питання, на яке відповідь буде ствердною.

Незавершене кваліфікаційне оцінювання суддів апеляційних судів, а особливо суддів першої інстанції; відчутний кадровий голод у системі, що позначається на якості судових рішень та строках розгляду справ працюючими суддями та їх надмірне завантаження; абсолютно недостатнє повноваження громадськості і міжнародних експертів у формуванні суддівського корпусу, зусилля яких часто нівелюються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України і часто без жодного належного обґрунтування; передбачений законом, але реально не працюючий електронний суд, недореформована адвокатура та прокуратура; жахливий та примітивний стан юридичної освіти. Це далеко не повний перелік того, що можна і потрібно змінювати. Але це цілком нормально і природно. Глобальні реформи не проходять моментально і безболісно.

На моє глибоке переконання, вектор судової реформи і засадничі принципи визначені правильно. Єдине, чого хотілося б уникнути, — це впливу самих реформаторів на судову систему. Наостанок відзначу, що гарантії її незалежності неодноразово декларовані командою Президента Зеленського, а до цього й іншими очільниками держави: від Кравчука до Порошенка. Доведеться лише вчергове (вшосте) повірити в щирість і міцність слова Президента.

Олена ПЕРЦОВА, радник ЮФ Aequo, адвокат

Питанню доцільності нової судової реформи, на мій погляд, має передувати підбиття певних підсумків реформи поточної.

У першу чергу, потрібно констатувати правильні законодавчі зміни. Найбільш вдалими юристи називають нові процесуальні кодекси. Завдяки останнім процес став більш передбачуваним та логічним, що, у свою чергу, позитивно вплинуло на якість розгляду справ у цілому.

Також завдяки законодавчим змінам ми нарешті перейшли до триланкової системи судів та позбулися так званої другої касації. У складі Верховного Суду почала функціонувати Велика Палата, завданням якої є забезпечення єдності судової практики. Крім того, створено Вищий антикорупційний суд. Повноцінно працювати він почне найближчим часом, але на нього вже покладають великі надії.

Звісно, мінуси також є. По-перше, до них треба віднести кадровий голод у судах першої та апеляційної інстанцій. За недавньою заявою голови Ради суддів, країні не вистачає близько двох тисяч суддів. Це свідчить про те, що поточна реформа затягнулася у часі і не задовольняє запиту суспільства на швидкі зміни. По-друге, не відбулася системна реформа прокуратури та адвокатури. Без «капітального ремонту» цих складових завершення судової реформи є неможливим.

У підсумку маємо певні плюси і мінуси. Переробляти плюси і проводити косметичні зміни в добре функціонуючих установах, на мій погляд, принаймні дивно. З мінусами, звісно, треба працювати. Але результат цієї праці залежить від послідовності авторів анонсованої «нової реформи» та їх фокусуванні на конкретних проблемах, а не точкових змінах.

Чи доцільна, на вашу думку, нова судова реформа? Якщо так, то які аспекти треба поліпшити? Інститут «мирових суддів для дрібних справ» здатнен забезпечити ефективне правосуддя?

Михайло ЛУЦЬКИЙ, адвокат EQUITY Law Firm

Судова реформа повинна бути тенденційним та систематичним процесом, який не може видозмінюватися за результатом обрання нового глави держави. А сам Президент України має забезпечувати максимальну незалежність суддів, що здебільшого повинно проявитися у невтручанні в роботу суддівського корпусу. Однак потенційна реалізація чітко сформованої законодавчої ініціативи Президента щодо зняття недоторканності з суддів може мати негативний вплив на забезпечення незалежності та безсторонності суддів. На цей момент текст законопроекту «Про зняття недоторканності з Президента України, народних депутатів і суддів» не є доступним громадськості. Однак його прийняття повинно мати наслідком внесення змін до статей 126 та 149 Конституції України, які передбачають недоторканність суддів, що суттєво ускладнює такий процес. Тим більше конституційне закріплення недоторканності суддів є одним з елементів права людини на безсторонній та незалежний суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, Основні принципи ООН про незалежність суддів, схвалені Генеральною Асамблеєю ООН у листопаді 1985 року, передбачають обов’язкове забезпечення вирішення суддями справ «безсторонньо, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу». Також Основні принципи передбачають, що «суддям слід користуватися особистим імунітетом від судового переслідування за фінансову шкоду, спричинену в результаті хибних дій чи упущень, які мали місце при здійсненні ними своїх судових функцій». Тому скасування недоторканності суддів суттєво знижує рівень незалежності суддів, що не узгоджується із статтею 6 Конвенції та у самому корені руйнує певні позитивні здобутки у цьому напрямі. Зміст іншого вектора судової реформи Президента України полягає у запровадженні інституту «мирових суддів, які обираються народом, для вирішення простих справ». Однак на цей момент не є зрозумілим поняття «простих спорів», вимоги до осіб, які можуть бути обрані на посаду мирового судді, та й загалом мета такої новації. Адже у нові редакції процесуальних кодексів імплементовано поняття малозначних спорів та можливість їх розгляду у спрощеному провадженні. Така законодавча новація була покликана пришвидшити розгляд справ, які за своїм характером очевидно є доволі близькими до «простих спорів». Однак для ефективної реалізації цього механізму, правильнішим є зменшення навантаження на суддів, укомплектування суддівського штату достатньою кількістю суддів, наданням допоміжного персоналу, що в сукупності відповідає принципу «створення відповідних умов праці для суддів», задекларованого Рекомендаціями від 13 жовтня 1994 року № (94)12 «Незалежність, дієвість та роль суддів». Також складно уявити узгодження діяльності мирових суддів із принципом професійності, дотримання якого є не менш обов’язковим. Тому на цьому етапі пропозиція запровадження інституту мирових суддів для розгляду «простих спорів» більше скидається на привабливе політичне гасло без чіткої мети.

Чи доцільна, на вашу думку, нова судова реформа? Якщо так, то які аспекти треба поліпшити? Перезавантаження органів суддівського врядування: вимушена необхідність чи владні забаганки?

Олександр ШКЕЛЕБЕЙ, керуючий партнер ЮК ESQUIRES, адвокат

Для відповіді на ці запитання спочатку доцільно кожному визначитися, чи відбулась судова реформа, чи приведене судочинство України у відповідність до європейських стандартів та чи забезпечується захист прав, свобод та законних інтересів шляхом своєчасного, ефективного і справедливого вирішення правових спорів на засадах верховенства права?

Пригадаймо, що стратегія реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів була схвалена Президентом України на п’ять років (2015—2020 роки).

«Судова реформа триває» констатовано на офіційній веб-сторінці судової реформи. У передмові до Звіту Ради з питань судової реформи за 2014—2019 роки (Звіт) тодішній Президент України Петро Порошенко відзначив, що голов­не — зробити судову владу України сильною, незалежною й відповідальною.

«Судова влада стала незалежною та вільною від будь-якого політичного впливу — суди утворюються й ліквідуються виключно законом, а питання про призначення та звільнення суддів з посади більше не належать до компетенції політичних органів. Відтепер ці повноваження здійснює новий професійний орган суддівського врядування — Вища рада правосуддя» йдеться у Звіті, що висвітлює погляд Ради з питань судової реформи на результати змін судової системи.

Для завершення законодавчої складової судової реформи, на думку авторів Звіту, залишилось прийняти закони про адвокатуру та юридичну освіту. Наступними кроками мали стати добір та послідовне оновлення суддівського корпусу, елект­ронний суд та підготовка нового покоління правників.

Єдина постійна річ — це зміни.

Звичайно, новели процесуальних кодексів уже апробовані. Утім, судді та адвокати вбачають необхідність зміни деяких положень. Зокрема, інститут розгляду відводу іншим суддею здебільшого став практичним механізмом затягування розгляду справи. Наболілим питанням для суддів касаційної інстанції є необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції. Наведені приклади дають змогу планувати позитивні зміни, виходячи з аналізу наявних небажаних наслідків. За аналогією пропоную звернути увагу на деякі негативні оцінки реформи судової системи, зокрема, щодо незалежності суддів, та шляхи для поліпшень.

Зменшення політичного впливу на судову систему?

Анонсувалося перезавантаження першої та апеляційної інстанцій, передбачалося оцінювання кожного чинного судді за критеріями компетентності, доброчесності й етики, а також прихід нових людей через проведення прозорих конкурсів на суддівські посади.

Та чи забезпечило функціонування оновлених Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, як органів суддівського врядування, незалежність суддів? Чи була під час реформи дотримана аксіома: сформувати незалежний суд можуть тільки незалежні органи суддівського врядування?

У стороннього спостерігача могло скластися враження, що проведення швидкого кваліфікаційного оцінювання суддів у строки, встановленні Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», не було пріоритетом, а власне процедура кваліфоцінювання фактично не передбачала чітких термінів, що породжувало правову невизначеність.

Останнім часом відбулась активізація у цьому напрямі, що додатково може підтверджувати відсутність політичної волі раніше та можливу чиюсь вигоду від тривалого перебування багатьох суддів у такому «підвішеному» стані. Так і залишились запитання як до випадків занадто швидкого, так і досить тривалого кваліфоцінювання, які суддівською спільнотою часто розцінювались як «знаки». Не сприяли довірі і зміни правил ВККС та велика кількість подоланих вето Громадської ради доброчесності.

Чи влада зацікавлена в незалежному суді та чи може бути судова система повністю незалежна від влади, яка її формувала? Вважаю, що за наявності навіть часткової залежності між Верховним Судом, ВРП та ВККС зробити судову владу України сильною, незалежною й відповідальною неможливо. Тому певні побоювання викликає та обставина, що за період діяльності однієї влади майже повністю сформовано ВККС, ВРП та Верховний Суд.

Також призначення попереднім Президентом України за тиждень до передачі влади нових членів ВРП навряд чи підтверджує тезу про намір побудови незалежної судової системи.

Збереженню балансу між суспільством і владою, незалежності судової влади мають сприяти вільні від будь-якого політичного впливу професіонали, які братимуть участь у доборі та оцінці суддів. За оцінками найбільш досконалим став добір до Вищого антикорупційного суду за участю Громадської ради міжнародних експертів. Врахування позитивного досвіду та посилення повноважень громадськості та експертів поступово позбавить судову систему політичного впливу.

Про строки та черговість розгляду.

Остаточне рішення суду через три роки не сприяє довірі до судової системи, а випадки розгляду справи трьома інстанціями за півроку у справах за участю органів держави підтверджують збереження політичного впливу навіть після реформи.

Як визначається черговість призначення різних справ до розгляду? Чому справи, які надійшли до суду пізніше, можуть бути розглянуті суттєво раніше? Загадка не тільки для адвокатів. Черговість призначення справ до розгляду визначає суддя-доповідач на власний розсуд. Залишається сподіватися, що будуть визначені загальні критерії, якими мають керуватися судді і в таких випадках.