Історичне право: Обіг на місці

У період між гривнею часів Давньої Русі та сучасною гривнею на теренах тогочасної України в обігу було безліч інших іноземних валют

Зараз ми вважаємо, що головне в грошах — їхня справжність. Але за стародавніх часів справжністю була лише кількість срібла у монеті та його якість. Саме тому в більшості скарбів, що знаходять на території України, монети в нашому розумінні є підробками.

Тож давайте розбиратися!

 

Контрафактні гроші?

 

Власну монету за часів Давньої Русі у Києві не карбували. Наприк­лад, використовувалися арабські дірхеми. Східні монети потрапляли до Волзької Булгарії, з якою Русь мала торговельні та політичні контакти. Звідти срібло потрапляло до руських князівств як оплата за хутро, зерно, ковальське та гончарне ремесло. А через Полоцьк, Чернігів, Київ та інші міста Давньої Русі воно опинялося в Європі. У головних торговельних центрах було знайдено ­величезну кількість скарбів з монетами, які є наслідуванням арабським, з напівстертими написами. Саме через те, що слов’яни не читали арабську в’язь, ці гроші вважали справжніми. Адже головним була вага монети та кількість срібла. Найбільший скарб з цими «підробками» був знайдений у 1930 році біля села Безлюдівка на Харківщині. Як це не дивно, але золото руські купці не любили, так само як і мідь, вони віддавали перевагу сріблу. Тому допоки срібні копальні на Близькому Сході не вичерпалися, арабські та персидські монети були в обігу у Києві.

З Х століття стрімко налагоджуються відносини Русі з Візантією, тож імперську візантійську монету — номісму — Володимир Великий взяв за взірець, коли почав карбувати златники та срібляники. Цих монет було карбовано у невеликій кількості, вони є нумізматичною рідкістю.

 

Привіт, гривня!

 

А от звична нам гривня спочатку була швидше за все шийною прикрасою та мірою ваги і лише з часом перетворилася на гроші. Перший давньоруський закон, «Руська Правда», має статті з різноманітними штрафами, завдяки яким ми маємо можливість розрахувати цінність гривні. Наприклад, так описували вартість втрати худоби: «А за княжого коня, якщо він з плямою, 3 гривни, а за смердового 2 гривни, за кобилу 60 різан, а за вола гривну, а за корову 40 різан, а за трирічного лошака 15 кун, а за річне лоша пів гривни, а за теля 5 різан, за ягня ногата, за барана ногата». Тобто одна гривня мала в собі 20 ногат, 25 кун, 50 різан або 150 векш (вівериць).

З часом гривня перетворюється на злиток срібла. З Києва ця система поширюється на інші політичні центри, адже в Русі тих часів єдиної гривні не було.

 

Грош — ціна?

 

Період роздробленості ще більше відрізнив грошові системи руських міст. Саме в цей час припиняється потік срібла з Близького Сходу. У Русі починається цікавий безмонетний період, який тривав аж до початку володіння Києвом Великим Князівством Литовським.

У загальному сенсі гроші тоді ще називали давньоруською «кунамі», але процеси розвитку грошового обігу в новій державі тривали. У XIV столітті на територію Великого Князівства Литовського проникають срібляні чеські монети, що мали назву латинського походження. Грош — це від слова grossus, тобто великий. Починається час празького гроша. До з’єднання з Польщею це була найважливіша монета на теренах Києва. Лише у XVI столітті власні кола Литви та Польщі приймуть єдину монетну систему за реформою короля Стефана Баторія. Ця система поєднає польській та литовський грошовій обіг. Одночасно ходитимуть польські злоті (флорини) та литовські гроші за чітко обмеженим курсом (один польський злотий дорівнював 24 литовським грошам). Ця струнка система існуватиме майже сто років, до часів козацького повстання середини XVII століття. Однак досі не відомо жодної монети Богдана Хмельницького, але ж грошовий обіг Речі Посполитої після пов­стання значно змінився.

 

Козаки та валюта

 

Судячи з податкової системи Запорізької Січі, яка мала податкові ставки на утримання війська, в обігу були так звані красні злоті, тобто голландські, угорські та італійські дукати. Ці дукати для козаків були платіжним засобом та нагородою водночас. У монеті робили отвір та причіплювали її до одягу. Серед козаків користувалася попитом популярна срібляна монета тих часів — талер, особливо голландський левендальдер. Ці талери мали назву левков талер, левко чи просто лев за зображення лева на одному з боків. Так само називали турецькі піастри, які в середині XVIII століття відповідали 60 московським копійкам. На розмін козаки мали півторагрошовики, орти, шостаки та шеляги. Уся ця кількість монет на Січі впевнено свідчить про величезний розвиток торгових відносин українських козаків майже з усією південною Європою.

Цікаво те, що гетьмани карбували турецькі та польські монети, які так само не вважалися підробками, бо мали потрібну вагу та якість ­метала.

 

Невдачі на валютному ринку

 

У період приєднання України до Московської держави тогочасна Росія мала певні проблеми з внутрішнім грошовим обігом. Саме тому цар Олексій Михайлович проводив грошову реформу. У Московії було заборонено обіг іноземних монет. Чеські талери, так добре знані на теренах України, в Росії називали єфімками та використовували для карбування власних копійок. Адже цих грошей усе одне не вистачало для покриття військових витрат. Саме тому ще досить тривалий час у Києві як платіжний засіб викорисовували польські гроші, півторагрошовики та тригрошовики. За неофіційним курсом, один талер дорівнював 90 польським грошам чи 60 російським копійкам. Тобто однією з важливих цілей грошової реформи Олексія Михайловича було припинення обігу польських грошей на теренах України, але цього не сталося. Наприкінці XVII століття було зроблено спробу викарбувати окрему монету для Малоросії — севський чех. Зроблена з неякісного металу, дешева та крихка, ця монета недовго ходила на українських землях, знову віддавши перевагу польським грошам.

Лише цар Петро І на початку XVIII століття поєднав українську та російську грошові системи, уніфікував фінансові ринки і тим самим знач­но збільшив прибутки російської державної скарбниці. Але Україна втратила власну грошову систему аж до 1917 року.