Історичне право: Візовий ценз

Ксенія ВЕНГЕР

Тривалий шлях українського безвізу був сповнений багатьох заборон та дозволів

Найбільш ранні згадки про відвідування слов’янами віддалених земель візантійські джерела датують 860 роком, коли дружина русів змела прикордонну стражу та зайняла місто Константинополь без жодної візи та дозволу. Імператор Лев VI писав у своїх настановах до воїнів, що північні скіфи (а саме так називалися руси у візантійських хроніках), щоб дістатися берега Чорного моря, користуються невеликими швидкими човнами, кіннотою тощо. На початку Х століття руський щит на ґратах Царгорода був яскравою ознакою присутності слов’янської дружини у місті Костянтина. Князь Олег зумів підписати русько-візантійський договір, згідно з яким його воїни та купці могли вільно селитися в столиці Східно-Римської імперії, окупуючи там цілий квартал Св. Маманта. Вони прибували у місто без зброї у супроводі імперської гвардії та мог­ли залишатися до півроку. З часом князь Святослав Ігорович відкрив інші напрямки подорожей разом з дружиною. Він «…посилав у інші землі, кажучи: «Хочу на ви іти». І пішов на Оку-ріку, і на Волгу», розповідає «Повість временних літ».

Щодо можливості залишити своє місто купцеві або простому мешканцю, то вже на початку ХІІІ століття в декількох давньоруських містах вони повинні були отримувати так звані проїзні грамоти. Протягом двох століть схожі документи мусили мати не тільки ті, хто хотів поїхати з князівства, а й ті, хто хотіли до нього в’їхати. Цілком же цій механізм видачі проїзних свідоцтв був закріплений наприкінці XV століття.

Найчастіше подорожували купці. Панство та міщани також не були обмеженими у праві відві­дувати інші країни. А от селяни мали право покинути пана лише декілька днів на рік, потім лише на Різдво, а у 1505 році сейм заборонив селянам покидати села без дозволу панів у тій частині українських земель, що належали Польщі. Формально холопи мали можливість подорожувати, але ж фактично з моменту розділення громадян на вільних та кріпаків виїзд навіть з власного села став обмеженим. Такою самою була ситуація і в тій частині українських земель, що булі у сфері впливу московського князівства.

 

ДОЗВІЛЬНИЙ ПРОСТІР

 

За часів Російської імперії за кордон виїхати стало практично неможливо. Наприклад, імператор Павло Перший так боявся впливу французького вільнодумства на підданих, що заборонив виїзд за кордон. Це стало можливим лише за власним дозволом імператора. А в 1798 році взагалі наказав усім підданим повернутися додому.

За часів правління ліберального Олександра Першого закордонний паспорт видавали лише міністри та інші вищі чиновники імперії.

При імператорі Миколаєві Першому в березні 1844 року набули чинності нові правіла отримання паспорта для виїзду за кордон. Спочатку кожен, хто хотів поїхати у закордонну подорож, мусив ­розплатитися з боргами. Якщо кредитори мовчали, мандрівник мусив отримати у поліцейській дільниці довідку, що не має інших правопорушень. А також мати довідку від лікаря, якщо подорож мала метою лікування. Звісно, всі ці довідки та оголошення вже коштували чимало. Та й мито за паспорт було величезним. 100 рублів за кожні півроку строку дії паспорта. Додатково за кожного члена родини або за прислугу ще 25 рублів за півроку. Тобто за п’ять років одразу треба було заплатити близько трьох-чотирьох тисяч рублів. Неймовірна сума! Плата для купців та студентів була значно нижчою. Категорично заборонялось вивозити за кордон дітей віком від 10 до 18 років, аби юнацтво не «захворіло» на західне вільнодумство. Дотримуючись всіх цих формальностей, мандрівник отримував відмітку на митниці, а потім мусив «засвідчити» паспорт у посольстві крайні, до якої хотів потрапити. Але вистачало, як правило, «свідоцтва» від Австрії та Франції.

З часом імператор Олександр Другий зменшив розмір мита до 15 рублів за півроку подорожування, всі члени родини вписувалися до паспорта її голови, тож сплачувати треба було тільки за перші півроку. Ті, хто подорожував більше, доплачували по поверненні. Ці спрощення та економічне зростання після скасування кріпосного права у 1861 році значно збільшили кількість туристів з терен Російської імперії, до якої входила в той час і велика частина українських земель.

 

ПОДОРОЖІ ПО-РАДЯНСЬКИ

 

За радянських часів паспортну систему було введено 27 грудня 1932 року з метою обліку населення міст, робочих селищ та боротьби зі злочинністю. Паспорта отримували лише ті, хто мешкав у містах. Селяни паспортів не мали взагалі. З 1935 по 1974 рік їм було заборонено навіть покидати свій колгосп, про закордонну подорож узагалі не йшлося. Відтоді ж почалась практика застосування виїзних віз. Тобто громадянин Радянського Союзу спершу мусив отримати дозвіл покинути межі власної держави і тільки потім запрошувати дозвіл на в’їзд від іноземної. Для прийняття рішення щодо видачі виїзних віз у райкомі КПРС раз на місяць збиралася комісія. Людина повинна була довести, задля чого вона відвідує іншу країну (туристична подорож, запрошення, відрядження), заповнити анкету, мати характеристику з місця роботи та принести поштову картку, якою запрошували оплатити мито в разі отримання дозволу (близько 30 рублів до соціалістичних країн та близько 200 до капіталістичних). Паспорта оформлялися по-різному. Ті, що підписувалися від руки, годилися тільки для подорожі до країн соціалістичного табору — Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії, Чехословаччини та інші. Щоб відвідати ці країни, радянський громадянин не потребував в’їзної візи. Так само поміж цих країн було безвізове пересування. А ось паспорт для подорожі до капіталістичних країн був видрукованим.

За кілька місяців до кінця існування Радянського Союзу, у червні 1991 року, Верховна Рада СРСР прий­няла Закон «Про порядок виїзду та в’їзду до СРСР громадян СРСР». Закон припиняв дію виїзних віз.

Право громадян України подорожувати світом було закріплене постановою Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26 червня 1992 року. Громадянин України може бути спокійним за власне майно, ніхто не має дозволу посягати на нього за час закордонної подорожі. Так само були збережені всі права людини, яка подорожує.

 

НАШ ЧАС

 

Якщо звичайний закордонний паспорт громадянина України потребує наявності віз більшості іноземних держав, то з появою так званого біометричного паспорта закордонна подорож для українців стала значно простішою. Такий документ містить вбудований мікропроцесорний чіп, котрий містить особливу інформацію власника. Наявність саме біометричного паспорта — одна з умов «безвізу». Кількість країн, які не потребують від громадян України в’їзних віз за наявності саме такого документа, значно більша, ніж зі звичайним паспортом. Зараз таких країн більше 120, і ця кількість зростатиме, бо поступово Україні автоматично надаватимуть безвізовий режим деякі країни і території, які мають, наприклад, безвізовий режим з ЄС.

Окрім закордонного біометричного паспорта, який обов’язково перевірять прикордонники при в’їзді до Шенгенської зони, необхідно мати документи, що підтверджують мету та умови перебування, а також достатню кількість коштів. Утім, це не означає, що прикордонники вимагатимуть у вас стос паперів, що був необхідним для оформлення візи. Довідок з місця роботи, банківських виписок більше не потрібно. Тепер у дорогу ви маєте взяти лише найнеобхідніші документи: документ, що підтверджує бронювання місця проживання або запрошення від особи, яка вас прийматиме у себе; зворотний квиток або кошти для купівлі такого квитка (останнє правило не поширюється на тих, хто подорожує автомобілем — вони мають підготувати страховий поліс для авто (так звану зелену карту); страховий медичний поліс. Для подорожі з метою культурного обміну: програму заходу, квиток або запрошення від організації, яка вас приймає. Для поїздок на спортивні змагання: лист про реєстрацію як учасника змагань або програму заходів. Для поїздок з метою лікування: документ з медичного закладу про лікування. Для туристичних мандрівок за посередництвом туристичних фірм: маршрут або програму подорожі. Для індивідуальних туристичних поїздок: якщо ви не маєте квитків на конкретні туристичні заходи, у разі необхідності поясніть прикордонникам свій план подорожі.