№03 Березень 2019 року → У вільний час

Post Scriptum: Три особи фінансування

Сергій ЯРОШЕНКО,
старший юрист ЮФ Evris

Попри очевидні переваги, арбітраж залишається недешевим «задоволенням». Саме дорожнеча арбіт­ражу впливає на його конкурентну привабливість та коло охочих врегулювати спір таким чином. У результаті фундаментальне право на ефективний правовий захист не реалізовується в повному обсязі. На щастя, міжнародний арбітраж не стоїть на місці. Він постійно розвивається, пропонуючи інноваційні рішення в прагненні оптимізувати свою дієздатність та доступність. Одним із таких рішень є фінансування арбітражу третіми особами.

Суть цього фінансування полягає в тому, що треті особи (спонсор), які не є сторонами спору та не мають правового інтересу в ньому, як правило, домовляються з позивачем (клієнтом) покрити його витрати на арбітраж. В обмін на таку «благодійність» спонсор отримує право на компенсацію за умови позитивного результату. Причому варіантів компенсацій безліч, і визначаються вони індивідуально в кожному окремому випадку. Це може бути як фіксована сума, так і відсоток від виграшу, включно з поділом такого відсотка залежно від сум виграшу, чи мультиплікатор інвестованих спонсором коштів, чи частина коштів, стягнених при виконанні арбітражного рішення.

Чому цей формат співпраці є цікавим для всіх? Завдяки фінансуванню одним «пострілом» вирішуються три питання. По-перше, клієнт не відмовляє собі в доступі до правосуддя та в задоволенні звернутися до незалежного арбітражу за захистом порушених прав та інтересів. До того ж, ще й отримує реальний аналіз ймовірності виграшу спору від консультантів спонсора, щоб оцінити доцільність в ініціюванні арбітражного процесу та виділенні фінансування. Не останню роль в цій історії відіграють арбітражні суди, які по-різному ставляться до питання залучення третіх осіб для фінансування та відшкодування їх витрат у разі виграшу.

По-друге, фінансові ризики безуспішного позову перекладаються з клієнта на спонсора, що, безумовно, приваблює клієнтів, незалежно від масштабу їхнього бізнесу. Це дає змогу уникнути необхідності в залученні додаткового капіталу чи продажу активів клієнта, а також підтримувати їхню ліквідність. У свою чергу, клієнт концентрує свої ресурси на бізнесі, а не переймається за сплату гонорару юристам та інших арбітражних витрат.

По-третє, спонсор отримує можливість на здійснення високодохідної інвестиції. Сьогодні це вже окремий напрям інвестиційного бізнесу з вражаючою маржинальністю, оскільки фінансуються перспективні спори з високою вірогідністю виграшу.

Але не все так просто, як може здаватися на перший погляд. Гроші так легко не отримати. Від ідеї залучити третю особу для фінансування арбітражних витрат до укладення такої угоди пролягає тернистий шлях, який клієнт і спонсор мають подолати спільно шляхом компромісу. Насправді ж кожен переслідує свої цілі. Клієнт очікує, що буде належно захищений, тоді як інвестор прагне заробітку. Тому дотримуватися компромісу і не форсувати свої інтереси протягом усього процесу доволі складно. Однак, щоб досягти ситуації win-win, і спонсору, і клієнту дуже важливо пам’ятати про їх довгострокові цілі і первинні домовленості діяти спільно.

Для України інститут фінансування арбітражу третіми особами є справжньою новацією. Хоча і користується популярністю переважно в країнах загального права, він також набирає обертів у країнах континентального права. А зважаючи на постійно зростаючий інтерес українського бізнесу до врегулювання спорів в арбітражі, у тому числі в провідних іноземних арбітражних судах, цей міжнародний тренд може стати реальністю для українського клієнта вже в недалекому майбутньому.