Судова практика: О, цифрування!

Ми попросили правників оцінити перспективи діджиталізації судової системи не тому, що тема цього номера також трохи про діджитал. І навіть не тому, що з 1 березня ц.р. стартує «дослідна експлуатація» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у складі вісьмох підсистем (модулів). Перехід на сучасні технології такої консервативної машини, як судова, — справа часу. Юристи одностайні в тому, що говорити про повноцінний «е-суд» передчасно. Однак закріплення в оновлених процесуальних кодексах такого нового способу доказування, як електронні докази, свідчить про те, що судова система осторонь «оцифрування» залишатися не збирається. Тож, незважаючи на те, що про діджиталізацію судової гілки влади говорити зарано, вже зараз можна аналізувати проблеми застосування електронних доказів. І судова практика, як зазначають юристи, вже має певні напрацювання

Як ви оцінюєте перспективи діджиталізації українського суду? Коли, за вашими прогнозами, суд стане повноцінним «е-судом»?
Які на практиці виникають проблеми із застосуванням такого способу доказування, як електронні докази?

Сергій ПОПОВ, партнер KPMG Law Ukraine

На нашу думку, будь-які технологічні зміни — це розвиток, і юридичний ринок продемонстрував певне прагнення «діджиталізуватися». Якщо декілька років тому за цим процесом стояла можливість надсилати документи електронною поштою і застосування смс-сповіщення, то сьогодні вже є практика проведення судових засідань з використанням скайпу, а суди заохочують подавати апеляційні скарги в електронному вигляді. Наприклад, Шостий апеляційний адміністративний суд на своїй офіційній сторінці у Facebook опублікував повідомлення, що з 1 березня 2019 року при поданні процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для судового збору. Вважаємо, що це позитивна тенденція.

Але, спираючись на практику, можемо зауважити, що іноді суди висувають додаткові вимоги до подання електронних документів на дисках. Носій повинен бути оцифрований, у клопотанні має вказуватися опис того, що є на диску, і обсяг інформації. Тобто суди страхуються, працюючи з сучасними технологіями.

І це досить виправданий крок, оскільки немає гарантії, що сервери, на яких буде збережена інформація, достатньо захищені від хакерських атак. Тому, відповідаючи на запитання, коли суд стане повноцінним «е-судом», варто поставити запитання, а чи є в держави достатньо ресурсів і фінансових, і кадрових, щоб забезпечити безперебійне функціонування системи в режимі онлайн?

Відповідаючи на ваше останнє запитання, варто відзначити, що не завжди в судах є обладнання для роботи з різними електронними носіями. У процесі судового засідання зазвичай неможливо надати електронну версію додаткових документів усім учасникам, набагато простіше використати традиційні друковані екземпляри.

Також до проблем, які можуть викликати електронні докази, можемо віднести і складність виявлення фальсифікацій, підроблених документів, оскільки екран ніколи не передасть якість та інші фізичні особливості оформлення документа. Такі ситуації простежуються, насамперед, у рамках господарського процесу.

Не варто недооцінювати, здавалося б, банальні речі, але може виникнути несумісність програмного забезпечення — і в суді не буде можливості «зчитати» певні формати файлів, подані однією зі сторін. З’явиться новий ракурс допустимості і належності доказів у процесі.

Тому перехід на сучасні технології — це позитивна тенденція, але поки що необхідно перестраховуватися і дублювати інформацію як на електронних носіях, так і у хардкопі.

 

Ігор ШЕВЧЕНКО, Legal Innovation Officer, радник IT/IP-практики АК «Соколовський та Партнери»

У питанні діджиталізації українського суду я налаштований оптимістично. Темпи впровадження електронного суду, як на мене, зараз є досить високими.

Працює система відеофіксації судових засідань, яка, серед іншого, увійде як складова до Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Вимоги, що ставить зараз Державна судова адміністрація України у зв’язку з прийняттям Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», сприяють пришвидшенню цього процесу.

Навіть до початку впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи були всі можливості подавати до суду документи в електронній формі, адже Закон «Про електронні документи та електронний документообіг» діє ще з 2003 року. Проте більшість громадян не користувалися цією можливістю, не ризикуючи відхилятися від напрацьованої роками схеми роботи з паперовими документами. Інша річ зараз, коли держава вже вимагає цього від судів. Звичайно, буде і спротив, і саботаж, і скарги на недостатню технічну забезпеченість або невміння працювати з комп’ютером, на нерозуміння електронних документів, проте через декілька років більшість дивуватиметься, як можна було працювати по-іншому.

Підставами так думати є наш досвід впровадження внутрішньої ІТ-системи компанії та спостереження за зміною ставлення до неї у наших юристів. Проблемою також буде переведення старої документації в електронну форму, але, думаю, що знайдуться засоби подолання і цієї перешкоди.

Процедура засвідчення копій електронних доказів передбачена у відповідних статтях процесуальних кодексів — це їх підписання за допомогою електронного цифрового підпису (зараз, згідно із Законом «Про електронні довірчі послуги», кваліфікованим електронним підписом). Інша річ — забезпечення допустимості доказів, які ми засвідчуємо. Інформацію з інтернету ми фіксуємо за відпрацьованою процедурою із використанням усіх своїх технічних знань або, за необхідності, із залученням технічного спеціаліста. Хід фіксації заноситься до адвокатського протоколу. Паралельно з цим ми використовуємо сервіс web.archive.org.

Що в суді є електронним доказом, а що ні?

Микита НУРАЛІН, адвокат VB PARTNERS

Минуло вже понад два роки з моменту прийняття нових редакцій процесуальних кодексів та врегулювання, законодавчого визнання електронних доказів, закріплення порядку їх подання та дослідження.

До цього юристи вигадували, як їх легалізувати: фото друкувались і подавались як письмові докази, щодо мультимедійних файлів та інформації в інтернеті проводили експертне дослідження, робили огляд із засвідченням достовірності нотаріусами сусідніх країн.

Зараз електронними доказами фактично є будь-яка цифрова інформація у будь-якій формі.

Так, згідно з процесуальними кодексами, під електронними доказами треба розуміти інформацію в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема (1) електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), (2) веб-сайти (сторінки), (3) текс­тові, мультимедійні та голосові повідомлення, (4) метадані та бази даних, (5) інші дані в електронній формі. Отже, було закріплено норму, спрямовану на врахування технічного прогресу, оскільки перелік не є виключним. Відтак, при виникненні нового виду електронного доказу в суду не буде проблем з його дослідженням через юридичну невизначеність.

Варто також відзначити, що такі дані можуть зберігатися, зок­рема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (у тому числі в мережі інтернет). Цей перелік теж не є виключним. А подання даних до суду відбувається в їхніх оригіналах або копіях, які посвідчені електронно-цифровим підписом. Отже, фактично будь-яку цифрову інформацію, якщо вона має значення для справи, може бути подано до суду як доказ.

Однак, на мою думку, проблеми щодо належного аналізу та оцінки судом електронних доказів, зокрема й щодо їх достовірності, виникатимуть ще тривалий час. Низка суддів та адвокатів чекають хоч якихось роз’яснень Верховного Суду з цих питань для подальшого застосування у своїй практиці.

Євгеній ГОНЧАРЕНКО, юрист ЮФ Aequo

15 грудня 2017 року набули чинності нові редакції процесуальних кодексів, які, серед іншого, надають учасникам справи більше засобів для доведення обґрунтованості своєї позиції перед судом.

Так, наприклад, одним із важливих нововведень зазначених вище кодексів є запровадження інституту електронних доказів.

Позитивним моментом є те, що і Цивільний процесуальний кодекс України, і Господарський процесуальний кодекс України, і Кодекс адміністративного судочинства України містять уніфікований підхід до визначення поняття «електронні докази» та визначають їх як інформацію в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи (тобто, по суті будь-яка інформація в електронній (цифровій) формі теоретично може бути електронним доказом).

Різновидами таких доказів можуть бути графічні зображення, фотографії, відео- та звукозаписи, веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, бази даних та будь-які інші дані в електронній формі, які можуть зберігатись, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання та інших місцях збереження даних в електронній формі, в тому числі і в мережі інтернет.

Судова практика свідчить, що наразі учасники справи активно використовують електронні докази при обґрунтуванні своєї правової позиції, а суди приймають такі докази як належні і допустимі. Наприклад, у справі № 914/2505/17 Верховний Суд у своїй постанові від 27 листопада 2018 року зазначив, що «електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа як доказу не може бути заперечена виключно через те, що він має елект­ронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму».

Законодавець також визначає, що електронні докази можуть бути подані до суду в трьох формах: 1) в оригіналі; 2) в елект­ронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом; 3) в паперовій копії, посвідченій у передбаченому законом порядку. При цьому паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Необхідно пам’ятати, що учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу такого електронного доказу. Невиконання встановлених вище вимог може призвести до того, що поданий електронний доказ не буде братись судом до уваги.

Отже, за умови дотримання вимог щодо належного подання відповідних електронних доказів останні можуть бути справді досить ефективним засобом, за допомогою якого можливо встановити обставини, що мають істотне значення для справи. До того ж у деяких випадках довести наявність або відсутність певних обставин під час судового розгляду можливо лише за допомогою електронних доказів.

Які на практиці виникають проблеми із застосуванням такого способу доказування, як електронні докази?
Чи є напрацювання судової практики щодо застосування (чи незастосування) тих чи інших видів електронних доказів?

Віталій ПРАВДЮК, радник АО «Коннов і Созановський»

Для електронних доказів можна виділити такі ознаки: по-перше, існування у нематеріальному вигляді; по-друге, неможливість безпосереднього сприйняття інформації, що обумовлює необхідність використання технічних та програмних засобів для одержання відомостей; по-третє, наявність технічного носія інформації; по-четверте, можливість копіювання або переміщення на інший носій без втрати своїх характеристик; по-п’яте особливий статус «оригіналу», який може існувати в декількох місцях.

Серед проблем, які можуть виникнути при подачі та застосуванні електронних доказів, варто відзначити проблему оригіналу електронного доказу. Так, у процесуальних кодексах немає чітких критеріїв того, який електронний доказ є оригіналом, а який — копією. Адже оригінали таких доказів, як і копії, найчастіше будуть розміщені на сторонніх пристроях, таких як карти пам’яті, диски, дискети тощо. Наприклад, чи вважатиметься оригіналом відеозапис, поданий на оптичному диску або іншому носії, якщо він був зроблений за допомогою веб-камери спостереження з автоматичним збереженням на хмарному сервісі через інтернет і в подальшому скопійований на оптичний диск? Аналогічні запитання можуть виникнути щодо відео- або звукозапису, зроблених під час прямої трансляції в сервісі Youtube або Facebook і, відповідно, збережених на серверах таких сервісів. Чи вважатиметься оригіналом копіювання такого відео на оптичний диск? Оскільки електронний доказ є файлом, то звичайне копіювання його (наприклад, фото jpeg з фотоапарата на SD-карту пам’яті) не призведе до змін якості, але юридично має вважатись копією. При цьому визначити стан доказу (оригінал чи копія) без спеціальних досліджень файлу неможливо, тож можна передбачити значну кількість спорів щодо цього.

Друга проблема — проблема збереження електронного доказу. Наразі система документообігу в українських судах не пристосована до того, щоб працювати із електронними документами. Навіть звукозаписи технічного запису не завжди «за замовчуванням» містяться в паперових справах. Оскільки Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система запускається в обмеженому форматі з 1 березня 2019 року, то повноцінне збереження доказу шляхом завантаження від сторони у справі одразу в систему поки що неможливе.

Третя проблема — дослідження та оцінка електронного доказу судом. Який комп’ютер повинен використовуватись, в якому місці, в який час.

В Єдиному судовому реєстрі є декілька рішень, в яких містяться посилання на електронні докази. Так, в ухвалі Оболонського районного суду м. Києва від 16 січня 2018 року у справі № 756/11258/17-ц про стягнення боргу суд постановив: «Забезпечити докази шляхом огляду змісту переписки позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2, яка здійснювалась за допомогою мобільного додатка Viber між абонентом ОСОБА_5 та абонентом ОСОБА_1 за період із 13:33 год. 15 лютого 2017 року по 21:25 год. 11 квітня 2017 року та яка міститься в мобільному телефоні ОСОБА_1, за винятком нецензурних виразів». Заяву про забезпечення доказу обґрунтовано тим, що підставою звернення ним до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог від 10 січня 2018 року є визначення сторонами справи під час переписки у мобільному додатку Viber розміру процентів за користування коштами, які було передано ОСОБА_2 за розпискою, у розмірі 6 % від суми позики за місяць.

В ухвалі Господарського суду Запорізької області від 11 січня 2018 року у справі № 5009/4881/12 про банкрутство зазначається: «Судом 11 січня 2018 року залучено до матеріалів справи носій електронних доказів — сенсорний смартфон Аррlе iРhоnе 4S … для огляду доказів судом та учасниками провадження».

Йдемо далі. «Фототвори «Човники», «Готель» та «Причал», створені з первинних файлів IMG_7274, IMG_7477, IMG_7486 формату *СR2 позивачем. Вказані докази досліджені судом першої інстанції і по ним були зроблені висновки, з якими погоджується і колегія суддів, що автором спірних фотографічних творів «Човники», «Готель» та «Причал» є саме позивач у справі» — йдеться у постанові від 6 червня 2018 року Апеляційного суду м. Києва у справі № 758/12586/15.

У справі № 911/3871/17 постановою від 29 листопада 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відхилив доводи касаційної скарги ПАТ «Київоблгаз» (відповідач; особа, яка подала касаційну скаргу) та вказав, що надані ПАТ «Київоблгаз» роздруківки звітів про обсяги споживання газу за певний період часу містять всі ознаки електронних доказів, оригінали яких знаходяться на електронному носії власника даного вимірювального комплексу, при цьому не подано клопотань відповідача про витребування електронних доказів чи їх огляд за їх місцезнаходженням як передбачено вимогами статей 81, 82 Господарського процесуального кодексу України. Суд вказав: «Надаючи правову оцінку … копіям роздруківок звітів комплексу вимірювального, суди … правильно встановили, що останні не містять підписів уповноваженої особи споживача із зазначенням прізвища та ініціалів, а також доказів скріплення звітів печаткою споживача, тому неможливо дос­товірно встановити, коли, ким і яким чином дані роздруківки були виготовлені і з якого саме вимірювального комплексу вони були зняті, а відтак — суди обґрунтовано вважали їх неналежними доказами».

І зверну увагу на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2018 року у справі № 915/316/18: «Веб-сайт, на який посилається скаржник (latifundist.com), є загальновідомим електронним ЗМІ, який, публікуючи свої дані, посилається на конкретні джерела інформації, з яких така інформація була отримана, зокрема в даному випадку це були інтерв’ю, відібрані у представників усіх сторін конфлікту, та офіційний сайт відповідача — https://imperiya-agro.com».