Історичне право: Генеральний пан

Христина ПОШЕЛЮЖНА

Судова система Української Народної Республіки обмежувалася лише найвищою інстанцією — Генеральним судом

Листопад 1917 року. У Петрограді відбувається Жовтневий переворот, до влади приходять більшовики, очолені Леніним. Біля французького міста Камбре на Західному фронті британські війська починають масштабний наступ проти німецької армії, використовуючи новий вид зброї — танки. У Киві Українська Центральна Рада проголошує Українську Народну Республіку.

20 листопада 101 рік тому в Києві вже, мабуть, було прохолодно, можливо, на вулицях навіть лежав сніг. А Симон Петлюра, Михайло Грушевський та Володимир Винниченко проголошували на Софіївській площі Третій Універсал Української Центральної Ради. Сьогодні ми згадуємо про це не тільки тому, що події збіглися у даті (хіба що з різницею у століття), а тому, що саме Третім Універсалом, на відміну від попередніх двох, в Україні декларувалося створення незалежного суду.

Суд УНР

 

Так, Третім Універсалом проголошувалась амністія для політв’язнів: «Усім ув’язненим і затриманим за політичні виступи, зроблені до сього дня, як уже засудженим, так і незасудженим, а також і тим, хто ще до відповідальности не потягнений, дається повна амністія. Про се негайно буде виданий закон». Запроваджувались деякі принципи судочинства: «Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідальний духові народу». З цією метою Генеральне секретарство судових справ зобов’язувалося зробити всі заходи, щоб упорядкувати судівництво і привести його «до згоди з правними поняттями народу».

Згідно з «Юридичною енцик­лопедією» під редакцією юриста-науковця Юрія Шемшученка, Генеральне секретарство судових справ УНР було державним виконавчим органом у складі уряду УНР. Завданням утвореного у червні 1917 року органу була «реконструкція» системи права і судових установ відповідно до «прагнень революційної демократії» і «колективної волі свідомого народу». Його структуру складали кримінальний та цивільний департаменти, була також кодифікаційна комісія, канцелярія. До лютого 1918 року генеральним секретарем судових справ був Валентин Садовський, громадський і політичний діяч, економіст, науковець (але не правознавець).

Третій Універсал скасовував на території УНР існуюче право власності на поміщицькі землі та інші землі нетрудових господарств сільськогосподарського значення, а також на «удільні, кабінетські та церковні землі». Упорядковувались права робітництва, зокрема встановлювався на всіх підприємствах восьмигодинний робочий день. Також декларувалось забезпечення всіх свобод, здобутих революцією: свобода слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканність особи, її помешкання, право і можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами.

У грудні 1917 року Законом Української Центральної Ради було утворено Генеральний суд УНР. Він визнавався найвищою судовою установою в Україні, складався з цивільного, карного та адміністративного департаментів. Місцезнаходження суду визначалось у Києві. Фактично найвища інстанція перебирала на себе функції, які виконувалися до того Сенатом у справах судових та справах нагляду над судовими установами і особами судового відомства. Крім того, у законі зазначалось, що Генеральний суд УНР тимчасово (до скасування всіх особливих судів) виконує функції Головного воєнного суду. Усі судові установи на території України зобов’язувались передати всі справи в їхньому віданні — новоствореному суду. Генеральний суд УНР зобов’язувався негайно після призначення його персонального складу розробити та подати на затвердження Центральною Радою справ судових свій докладний рег­ламент.

Тодішнім кваліфікаційним органом виступала Центральна Рада за поданням генерального секретаріату, члени суду отримували звання генеральних суддів. Керівництво Генеральним судом УНР належало старшому за віком генеральному судді. У січні 1918-го суддями Генерального суду УНР були обрані М. Пухтинський, П. Ачкасов, О. Бутовський, Ф. Попов, М. Радченко, О. Хруцький, С. Шелухін, Г. Шиянов, П. Яценко, М. Василенко, К. Товкач, А. Марголін, М. Чернявський, Б. Кістяківський, І. Кістяківський.

Примітно, що у складі Генерального суду УНР діяла також прокуратура. Керівник прокуратури — старший прокурор — також призначався Генеральним секретарством судових справ. Саме йому належали повноваження щодо призначення інших прокурорів, слідчих та присяжних адвокатів. Окрім керівника, у складі тодішньої прокуратури були три прокурори, писар та його помічник. А щодо загальної чисельності суду, то там працювали чотири писарі, десять їхніх помічників, три судових виконавці, реєстратор, скарбник та архіваріус.

 

Суд Української Держави

 

Правовий статус Генерального суду УНР було затверджено на конституційному рівні 29 квітня 1918 року. Усе було б нічого, але того дня відбувся державний переворот гетьмана Павла Скоропадського. На місці УНР постає Українська Держава (або Гетьманат). У той же день приймаються закони про тимчасовий державний устрій, статті 42—44 якого стосувалися судочинства.

Так, згідно зі статтею 42, Генеральний Суд Української Держави представляє собою вищого «охоронителя і захистника закону» та Вищий суд України в справах судових та адміністративних. Окрім того, Генеральний Суд оголошує до «загальної відомости» всі закони і накази Уряду, стежачи за закономірністю їх видання. Очільник суду (в законах він називався «порядкуючим») та всі генеральні судді призначалися керівником держави — гетьманом.

Українській Державі судилося проіснувати недовго. Режим Скоропадського було повалено повсталими військами під проводом Симона Петлюри. З середини грудня вже 1918 року діяла Директорія УНР. Генеральне секретарство було перей­меноване на Міністерство юстиції.

Як бачимо, у той історичний період Українській Народній Республіці бракувало аж ніяк не незалежного правосуддя, а Українську Центральну Раду абсолютно точно розвалила не відсутність верховенства права. Тодішнім лідерам суспільної думки та восокопосадовцям забракло навичок дипломатії, здатності приймати швидкі рішення та можливості досягнення компромісу принаймні з тими, хто боровся за одну мету — відновлення та втримання української державності.