№10 Листопад 2018 року → У вільний час

Pоst Scriptum: Чи маємо право

Костянтин ГЛОБА,
партнер АО Barristers

Нещодавно в одному з процесів мене критикували за оцінку дій іншої сторони, яка була сформульована у вислові: «позаправове процесуальне батярство».

На жаль, суд не звернув свою увагу в той момент і тимчасово скинув тягар винесення рішення на інший день, тим самим не давши розкрити в судовому засіданні правову позицію.

Але, користуючись нагодою, хотілося б усе ж зробити кілька коротких заміток, оскільки з огляду на модель і алгоритми дій багатьох слідчих і прокурорів проблема з тими, хто не розуміє правильно категорію «право», у державних структурах все-таки є.

Суть думки досить проста. На превеликий жаль, правова доктрина України, законодавство та судова практика все ще зберігають, напевно за інерцією сурогатного радянського мислення, погляд на «право» як на якусь суто теоретичну категорію, що має значення лише для безрезультативної риторики.

А що ж є «право» і чи дорівнює це «закону»?

 

Принциповим є положення про співвідношення понять «закон» і «право», дане Юстиніаном у «Iustiniani Digesta»: «Тому, що встановлено проти сенсу права, ми не можемо слідувати як юридичному правилу».

Носієм права може бути лише людина як така. І категорія «право» частково лежить в духовній сфері, це найвища основа людських вчинків і дій.

Це уявлення людини про добро і справедливість. Саме цього людина зав­жди бажає для себе від інших членів суспільства і від держави, його посадових осіб та службовців.

На жаль, можемо констатувати, що формально визнається і діє верховенство якогось шаблонного доктринального сурогату. Звідси і закони такі — в основному відповідають лише принципам поточної доцільності і далекі від права у принципі, тексти яких дуже нагадують інструкції з експлуатації.

Виходячи з цих коротких тез, коли в процесі чую сухий вираз, по-іншому його не можна назвати, «ми маємо право», причому з посиланням на статтю закону без будь-якої аргументації та обґрунтування, саме такі поширені дії вважаю за можливе оцінювати як «позаправове процесуальне батярство», оскільки за нормою процесу такі дії формально можливі й узгоджені, але ось за категоріями «право», «справедливість», «обґрунтованість», «доцільність» тощо — ні.