№6 Червень 2018 року → У вільний час

Фокус: На всіх – вітрил!

Віддати штурвал дружині, розділити хобі з родиною, знайти справжніх друзів, проводити більше часу на свіжому повітрі та перемогти — непоганий план, чи не так? Як знайти спільну справу та гармонію, займаючись вітрильним спортом, розповідають Олександр Молотай, юрист, який спеціалізується у сфері інтелектуальної власності, та Анастасія Синиця, патентний повірений

Захоплення яхтами (чи це катамарани правильно називати?) у вас сімейне, з кого почалось? Хто був першим і як відбувалось залучення всієї родини? Може, навпаки, хобі призвело до створення родини?

Олександр Молотай (О.М.): Правильно було б це назвати захоплення вітрилами. Катамаран — це вид яхти, що має два корпуси.

Анастасія Синиця (А.С.): Я з дитинства захоплювалася човнами. Мій дідусь — моряк, і в нього був невеличкий катер на Каспійському морі. Пізніше, вже під час нав­чання в інституті, після того, як я з компанією друзів сходила на парусному туристичному катамарані по Волзі, повернувшись до Києва, намагалася знайти, хто в Україні, в Києві, займається катамаранами. Мене направили до Київського крейсерського яхт-клубу (КРЯК). Я приєдналася до компанії, яка на той час займалась ремонтом великої цементної яхти. Паралельно написала на яхтовому форумі про своє бажання долучитись до екіпажу яхти. Невдовзі отримала запрошення від Богдана Парфенюка (зараз видавник яхтового журналу «Фарватер», відомий яхтовий інструктор та просто чудова людина), у нього на той час була яхта, перероблений «Дракон» (клас гоночних яхт). Ходила з ними три роки, брала участь у змаганнях. У цей час я зустріла свого майбутнього чоловіка. Після створення нашої родини та народження дітей на певний час ми забули про моє захоплення. Коли дітки трохи підросли, ми згадали про вітрила і сходили з Богданом у складі яхтової флотилії до Туреччини. Саме тоді наш син Максим захопився вітрилами й почав займатися вітрильним спортом на яхті міжнародного класу «Оптиміст». Тоді вже й Сашко відчув потяг вітру та вітрил.

О.М.: Так, це був приблизно 2008 рік. Після цього все почалося по-справжньому. Я закохався у вітрила. Ми придбали власний вітрильний катамаран. До речі, шикарний апарат українського виробництва Ducky. Ну, і почали його активно використовувати. Ходимо як на власному катамарані (в основному по Київському морю), так і на інших яхтах, в різних клубах, різних класах, різних країнах. Я отримав шкіперську ліцензію IYT Bareboat Skipper, свого роду міжнародні яхтові права. Навчання проходив у яхтовій школі Родіона Луки, всесвітньо відомого українського яхтсмена.

 

Наскільки складно отримати ліцензію?

О.М.: Ліцензію отримати нескладно. Для цього необхідно пройти теоретичний курс навчання в ліцензованій школі та морську практику. А далі починається найцікавіше. Перші самостійні виходи в море можна порівняти з першим досвідом керування авто, але керувати транспортом з вітрильним рушієм дещо складніше. Щоб спроба вийшла вдалою, потрібно врахувати багато складових. Під тобою вода — мінлива стихія, у вітрила дує вітер — теж мінлива стихія. Ви знаєте, що вітер майже завжди дує у бік, протилежний напрямку вашого руху (сміється)?

 

Наскільки далеко ви ходили на човні?

О.М.: Найдовший мій перехід від Гібралтару через острів Мадейра до Канарських островів. Цей перехід було здійснено на чартерній яхті. На нашому ж човні ми ходимо по Київському та Чорному морях.

 

Ми вже зрозуміли, що діти розділяють ваше хобі. Це був їхній свідомий вибір? Чи є у них інші, власні захоплення?

А.С.: Зараз наш син після шести років тренувань свідомо, як йому здається, вирішив припинити заняття вітрильним спортом. Це було певною мірою розчаруванням для мене, оскільки, на мою думку, він піддався обставинам, не проявив наполегливості. Донька також поділяє наше захоплення й із задоволенням би займалася вітрильним спортом. Але для цього потрібна зібраність та сфокусованість всієї родини. Ми живемо за містом, логістичні схеми в нас завжди складні, особливо у весняно-осінній період.

О.М.: У Києві є декілька дитячих вітрильних секцій. Переважна більшість має однакові проблеми — матеріальне забезпечення. Єдиним винятком, напевно, є дитяча секція школи Родіона Луки (Junior Squad). В інших, на жаль, фінансове навантаження із забезпечення маленьких спортсменів усім необхідним лягає на плечі їхніх батьків. Така ситуація, звичайно, ускладнює процес нав­чання.

 

Київ узагалі пристосований до яхт (катамаранів)?

О.М.: Києву відносно поталанило з акваторіями. Дніп­ро з численними затоками, так зване Київське море, попри заподіяну його створенням шкоду з точки зору екології, утворює досить велику та цікаву акваторію для занять вітрильним спортом. Численні змагання проводяться на Київському морі впродовж усього сезону. Дещо гірша ситуація з інфраструктурою. Ще є над чим працювати.

 

Як ваше захоплення допомагає в юридичній практиці? Йдеться про риси характеру, моделі поведінки.

А.С.: Яхтинг, як і будь-який інший спорт, розвиває багато рис характеру корисних, власне, і у роботі. ­Серед них — упевненість у собі, навички швидко та вчасно прий­мати рішення. Узагалі можна сказати, що людина, яка займається вітрильним спортом, має більш активну життєву позицію.

О.М.: Якщо говорити про яхтинг, то для цього спорту також важливим є робота в команді. Треба постійно бути в тонусі, бути уважним та діяти в унісон з іншими членами екіпажу. Обстановка на воді постійно змінюється, тому важливим є вміння ці зміни передбачати. Усі ці якості корисні для сучасної ділової людини, юриста в тому числі. Недаремно вітрильний спорт називають шахами на воді.

 

Нерідко юристи завдяки хобі знаходять нових клієнтів. Чи є у вас така мета?

О.М.: Як відомо, вітрильний спорт — спорт заможних людей. Тому, звичайно, серед них є і ті, хто потребує охорони та захисту своєї інтелектуальної власності й інших юридичних послуг. Однак я не ставлю за мету знай­ти нових клієнтів завдяки своєму хобі. Звичайно, якщо це станеться, я буду задоволений. Водночас друзі, які з’являються під час занять цим спортом, — уже на все життя. І в роботі спільне хобі, звичайно ж, допомагає підтримувати стосунки з клієнтом.

 

Які ваші сімейні успіхи — перемоги, нагороди?

О.М.: На нашому катамарані класний рульовий — моя дружина. І саме завдяки їй ми постійно займаємо призові місця. Наше найбільше досягнення на сьогодні — перше місце на торішньому Київському вітрильному тижні. Ці змагання в різних класах яхт щороку проводять на Київському водосховищі. Торік у нашому класі ми посіли впевнене перше місце.

А.С.: 2017-й — рік, коли наш клас був уперше офіційно представлений на цих всеукраїнських змаганнях. Відповідно, і медалі були справжні, від Міністерства молоді та спорту України (посміхаються).

 

Які плани на це літо?

О.М.: Цього року частину змагань ми вже пропустили. Сподіватимемося, що друга половина літа та осінь будуть більш продуктивними та успішними в цьому плані.

 

До речі, розкажіть трохи про розподіл ролей на човні.

А.С.: На вітрильному судні з двома-трьома членами екіпажу рульовий відіграє головну роль, бо, по-перше, він за кермом, а по-друге — одночасно ще й виконує роль стратега і тактика. Є ще шкотовий, від вміння якого вправлятися з вітрилами також багато що залежить. Інші члени екіпажу — матроси — також мають певну зону відповідальності.

О.М.: Якщо йдеться про спортивні перегони, то у нас на човні головна Настя, бо у неї справжній бойовий спортивний характер. Якщо ми йдемо у похід з рекре­аційною метою, тоді наші ролі на човні розподіляються по-іншому.

А.С.: Я вмію тільки керувати судном, визначати стратегію і тактику, необхідну для реалізації цієї стратегії, а все, що стосується збору катамарану, настроювання такелажу, покладається на Олександра.

Чи потрапляли ви в екстремальні ситуації?

А.С.: Так, і багато разів.

О.М.: На Київському морі шквали можуть налітати несподівано. Одного разу, коли ми вийшли в море разом із шестирічною донькою, несподіваний шквал застав нас прямо посеред моря. Ситуація була напружена, ми ледь не перевернулися, але впоралися завдяки досвіду, рішучості та злагодженій роботі. Майже всі яхти, які в той момент були біля входу в бухту, невдовзі опинилися на мілині попід берегом. Але не ми.

 

Що порадите родинам щодо спільних хобі: варто чи не варто починати? І щодо яхт зокрема: на що потрібно звернути увагу на старті і до чого треба звикати?

О.М.: Звичайно, спільне хобі об’єднує родину. Добре, коли не потрібно тягнути дітей, дружину, а вони, навпаки, із задоволенням цим займаються з тобою і поділяють твоє захоплення. Зручно, коли не потрібно, так би мовити, відпрошуватися в родини на хобі. Мене ось, навпаки, підганяють швидше скидати човен на воду, бо ми вже давно нікуди не ходили. Якщо говорити про яхтинг, то потрібно бути готовим до того, що це захоплення потребує багато часу та чималих фінансових вкладень. Недаремно серед власників яхт ходить прислів’я, що яхта — це дірка у воді, яку постійно необхідно закидати грошима (сміється).

А.С.: Головна умова для того, щоб спільне захоплення залишилося на довгі роки спільним, це взаємна повага. Бо подекуди під час змагань, коли тебе охоплює бажання перемогти, емоції беруть гору…

 

Що вас найбільше захоплює на човні, що кличе на воду?

О.М.: По-перше, вода, вітер, вітрила — дуже романтичне середовище. Погодьтеся, при слові «романтика» перше, що виникає в уяві, — пляж, захід сонця і десь там, у морі, видніється вітрильна яхта. Необов’язково це має бути спорт. Багато людей захоплюються яхтингом як способом відпочинку. Яхтинг — це свобода! На вітрильному човні можна обійти увесь світ, не витративши ані краплі пального. Цей спосіб відпочинку повністю показаний для сім’ї, для дітей. Земля з моря має зовсім інший вигляд…

 

Чи є у вас інші захоплення, окрім яхт?

А.С.: Настільний теніс. Ми граємо на доволі непоганому рівні.

О.М.: Ще любимо грибне «полювання».