Історичне право: Становлення податків

Ксенія ВЕНГEР,
історик

Як сплачували податки на східнослов’янських землях за часів Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої

Протягом XIII сторіччя в Східній Європі здійснювався перехід від ранньофеодальних відносин до зрілого феодалізму. Податкова система відходила від архаїчних форм. Якщо на початку існування Великого Князівства Литовського збиралося полюддя, що фактично є збором данини, то з часом склалася централізована система органів державного керування оподаткуванням. Особливість системи полягала в тому, що вона будувалася на тлі адміністративно-територіального принципу. Збір податків на користь держави здійснював воєвода (у воєводстві) або староста (у повіті). Податки стягувалися не лише грошима, а також господарчими виробами та відробітками.

У першій половині XIV сторіччя Литовська держава складалась здебільшого з давньоруських земель. Руський вплив був справді величезним. Однак після союзу між Литвою та Польщею, забезпеченого уніями 1413-го, 1569-го та 1596 років, економічно-правовий розвиток було спрямовано убік литовських та польських звичаїв і традицій. Але підкреслимо, що давньоруські князівства, зокрема Київське, Чернігівське та Волинське, керувалися власними інтересами. Причому західноруське, українське дворянство намагалося отримати такі ж самі привілеї, як і польська шляхта.

 

Магдебурзьке право та податки


Яскравим наслідком литовського керування Києвом стало дарування місту Магдебурзького права у 1494 році, яке було припинене лиш за часів Російської імперії, у 1834 році. А першим містом Галицько-Волинського князівства цим правом було наділено Львів, який отримав його у 1356 році. Міста з Магдебурзьким правом ­отримували самокерування, податковий та судовий імунітет, власність на землю, пільги щодо ремесла і торгівлі та звільнялися від окремих феодальних повинності. Це право регулювало діяльність органів керування містом, цехових корпорацій, норми цивільного та карного права. Головним органом був Магістрат, який складався з Лави й Ради. Кожне українське місто з Магдебурзьким правом мало власні привілеї, тому до Ради щороку обиралося від 6 до 24 райців, яких очолював бургомістр, а до Лави — до 12 лавників. Рада виконувала всі адміністративні й фінансові справи, Лава мала судові функції.

Міщани, які мешкали в місті, за цим правом вважалися вільними. Вони мали право власності у місті, сплачували податки у міську казну, складали ополчення. Великий вплив східнослов’янських звичаїв на Магдебурзьке право у містах України призводив до того, що більшість міст мали власну казну, торги, ярмарки, податки від котрих надходили саме до міського бюджету. Але ж треба відзначити, що судочинство велося винятково польською та латинською мовами.

Як у Великому Князівстві Литовському, так і в Речі Посполитій Київ мав статус великого міста. З переходом до іншого державного утворення всі економічні привілеї міста було збережено. З огляду на важливе стратегічне значення Київ отримував різні економічні преференції — від скасування податків та солдатських леж до прямої заборони окремим категоріям громадян Речі Посполитої селитися в місті. Розвиток торгівлі у цей період характеризувався тим, що місто мало стандартний набір торговельних привілеїв. Королівська влада проводила політику протекціонізму щодо Києва в питаннях внутрішньої та зовнішньої торгівлі.

Українські міста у переважній більшості переймали лише форму Магдебурзького права, зміст часто був значно зміненим чи взагалі скасованим. Але це право мало величезну прогресивну роль у розвитку податкової та правової систем України, сприяло росту економіки, прогресу в суспільних відносинах тощо.

 

Поземельний податок


У 1557 році король Сигізмунд II Август видав закон «Устава на волоки». Почалася земельна (волочна) реформа з метою переоцінки державних, суспільних та селянських земель і вирівнювання податків від сільських мешканців. Ця реформа перетворила селян на кріпаків, бо суворо забороняла перехід сільських мешканців на будь-які інші землі. Також як юридична одиниця зникло спільне землеволодіння (дворище).

Розмір податків залежав від категорії сільських мешканців та якості ґрунту. Вільні отримали один волок (лан) землі, кріпаки — третину лану. Лан перетворився на одиницю поземельного податку. Саме з ланів держава отримувала до 90 % прямих податків. З кожного лану селяни сплачували від 10 до 30 грошей. Окрім того, вони були зобов’язані сплачувати податки натурою, роботою тощо.

Наприкінці XVI сторіччя в Речі Посполитій поширюється передача прав щодо збору податків (міських та надзвичайних) до приватних осіб в оренду. Це призвело до значного збільшення податкових зловживань, бо орендарі намагалися отримати не тільки податок на користь держави, а також і гроші на власні потреби. Така ситуація не могла залишитися без будь-якої відповіді з боку суспільства, особливо з його української частини. Саме тому вже у наступному сторіччі кількість народних виступів у Речі Посполитій значно збільшилася та, врешті-решт, призвела до величезної народної вій­ни проти польської влади.