№3 Квітень 2018 року → До справи

Судова практика: На всі сто

Нові процесуальні правила господарського, цивільного та адміністративного процесів додали роботи як суддям, так і адвокатам. Як застосовувати той чи інший інститут? Як тлумачити ту чи іншу норму? Зрештою, як перелаштуватися на нову парадигму процесу?

Як то кажуть «два юристи — три точки зору», але не сьогодні. Правники єдині в тому, що прийняття нових кодексів — позитивний крок. Вони добре відгукуються про інститут розкриття доказів, про визначення понять і порядку подання заяв по суті справи, щодо імперативності надіслання копій заяв по суті справи іншим учасникам спору. Називають такі зміни, як поява нових засобів доказування (показання свідків), впровадження нових форм судочинства, інституту зразкової справи в адміністративному процесі, вкрай важливими. Звертають юристи увагу і на певні прогалини (без них в таких масштабних документах не обійтися), головне — вчасно їх усунути, але це вже питання до законодавця.

Наприкінці березня виповнюється сто днів дії оновлених кодифікованих актів, тож ми поцікавились у юристів, як їм працюється за новими правилами?

 

Які труднощі виникають у судах із застосуванням процесуальних кодексів?

Олег КАЧМАР, партнер практики вирішення спорів АО «ЮФ «Василь Кісіль і Партнери», адвокат

Уже зараз можна впевнено сказати, що нові процесуальні кодекси додали роботи як суддям, так і адвокатам. Особливо у справах, провадження в яких було розпочато ще за старими кодексами, проте їх розгляд уже доводиться закінчувати за новими правилами процесу.

Перше запитання, яке виникало у суді, — з якої стадії починати (продовжувати) провадження? Адже, якщо говорити про господарський процес, то за старим кодексом у господарському процесі не було стадійності: не було стадії пояснень, дослідження доказів, не було судових дебатів. Здавалось би, це перше питання, яке потрібно було врегулювати в перехідних положеннях, але, як з’ясувалось, належним чином воно не було виписане. У перехідних положеннях зазначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності новими процесуальними кодексами, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності новими кодексами. Але з якої стадії? Не визначено. Проте у більшості випадків сторони та судді зазвичай сходились на думці, що продовжити (почати) потрібно з підготовчого провадження. Часом це пояснювалось тим, «щоб нічиї процесуальні права не були порушені», хоча здебільшого відчувалось, що суд, та й самі сторони, не були готові продовжити одразу за новими правилами.

Тим, кому довелося подавати касаційні скарги, ламали голову: куди (на яку адресу — на адресу Верховного Суду чи на адреси відповідних касаційних судів) і як (через апеляційний суд чи безпосередньо до Верховного Суду) подавати касаційну скаргу? Справа в тому, що нові процесуальні кодекси передбачають подання апеляційних і касаційних скарг безпосередньо до апеляційного та касаційного судів (як це було з поданням касаційних скарг за старими ЦПК і КАС України), тоді як у перехідних положеннях нового ГПК вказано, що до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами старого ГПК. З цього приводу в окремих суддів є своє бачення. Так, суддя Верховного Суду Лілія Катеринчук вважає, що при поданні апеляційних і касаційних скарг має застосовуватися визначений чинною редакцією ГПК України порядок подання апеляційних і касаційних скарг безпосередньо до суду апеляційної (касаційної) інстанції, а тлумачення пункту перехідних положень нового ГПК щодо подання касаційних скарг через апеляційні суди є помилковим. Вона неодноразово висловлювала окрему думку з цього приводу.

Проте вже з перших днів застосування нових процесуальних кодексів не можна не відзначити їх дієвості. Так, дисциплінуючими виявилися, наприклад, норми, які передбачають, що суд за клопотанням сторони може встановити строк для вчинення іншими учасниками тих чи інших процесуальних дій. Так, в одній зі справ, в якій відповідач впродовж тривалого часу не надавав відзиву на позов, такий відзив був поданий одразу, як тільки суд встановив відповідний строк. Призначаючи справи до розгляду в підготовчому засіданні, судді зазвичай встановлюють чіткі строки для подання сторонами відзивів, відповідей на відзиви та інших документів.

Дисциплінують кодекси учасників проваджень і в частині подання доказів, особливо на стадії судового розгляду чи в апеляції. Судді стали більш суворими під час вирішення питання долучення нових доказів: не подав вчасно доказу — будь ласка, обґрунтуй причини неможливості його подання раніше, надай докази на підтвердження неможливості надання його суду раніше.

Водночас знайшлись і «слабкі місця» нових процесуальних кодексів. Побачивши «нові механізми» для затягування розгляду справи (зупинення провадження та визначення іншого судді (колегії суддів) для вирішення заявленого відводу), учасники не гребують заявляти відводи навіть з процесуальних питань, тоді як у нових кодексах прямо зазначено про те, що незгода сторони з прийнятими судом процесуальними рішеннями не може бути підставою для відводу. Але судді поки що не хочуть застосовувати до таких учасників передбачені кодексами заходи й накладати на них штрафи.

 

Які норми/положення/інститути ГПК України, ЦПК України або КАС України виправдали себе на практиці з позитивного боку?

Володимир ВАЩЕНКО, партнер VB PARTNERS, адвокат

Вочевидь, є позитивним подальший розвиток інституту розкриття доказів у ГПК та ЦПК України. Суд не може збирати докази з власної ініціативи. Позивач має подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач чи третя особа мусять подати суду докази разом з поданням відзиву або відповідно поясненнями. На практиці суди встановлюють розумні строки подання процесуальних документів і доказів. Суди поки що не впевнено, але не приймають до розгляду процесуальні документи та докази, які не подані у встановлений строк. Повною мірою має запрацювати положення, що суди не беруть до уваги докази, які не надіслані іншим учасникам справи.

Розкриття доказів сприяє встановленню дійсних обставин справи, скороченню строків розгляду спору і своєчасному вирішенню спорів у розумний строк. Має виключатися ситуація, коли учасник справи не може адекватно відреагувати на несподівано подані у судовому засіданні докази.

Господарські суди, включно з судами апеляційної інстанції, почали приймати до розгляду показання, викладені у нотаріально засвідченій заяві свідка (стаття 88 ГПК, у ЦПК заява свідка не передбачена). Ця новела розширила перелік засобів доказування. Натомість з засобів доказування зникли письмові й усні пояснення учасників процесу.

Сучасні гаджети надають фантастичні можливості для аудіо- та відеофіксації обставин, що мають значення для вирішення справи. Проте донедавна не було передбачено можливості використання їх як засобів доказування. Файли надавались учасниками до матеріалів, але суди або приймали їх лише до відома, або частіше взагалі не надавали їм жодної оцінки. З початку року суди (зокрема, апеляційної інстанції) активно досліджують електронні докази, серед яких і відеофайли, — в судових засіданнях.

У разі невиконання процесуальних обов’язків, зловживання процесуальними правами суди отримали більш широкі права для застосування заходів процесуального примусу. Такими зловживаннями можна вважати заяву про відвід колегії суду з посиланням на Указ Президента України від 29 грудня 2017 року про ліквідацію апеляційних судів, а також клопотання апелянта про відкладення судового засідання для подання нових письмових доказів та їх фактичне неподання у встановлений судом строк. У відповідь учасники справи пропонують суду розглянути питання про стягнення штрафу не тільки, власне, з учасника справи, а й з його представника, зазвичай адвоката.

Очікуємо, що повною мірою запрацюють змінені правила щодо оцінки доказів. З судів знімається обов’язок бути активними та докласти усіх можливих зусиль для встановлення обставин справи. Тепер суди мають надавати оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному дослідженні наявних у справі доказів (стаття 86 ГПК, стаття 89 ЦПК).

Анна ПОЛІЩУК, молодший юрист МЮФ Eterna Law

Прийняття нових редакцій процесуальних кодексів України стало важливим кроком на шляху до реформування української системи правосуддя.

Так, з метою забезпечення ефективного здійснення правосуддя було внесено ряд важливих змін, як то: поява нових засобів доказування — показання свідків (за новим ГПК), електронні докази, висновок експерта в галузі права; запровадження електронного суду та інституту врегулювання спору за участю судді, впровадження нової форми судочинства — спрощеного провадження, яке застосовується до малозначних справ і справ незначної складності, нових правил забезпечення позову, відшкодування витрат на адвоката, правничу допомогу та інші нововведення.

І хоча з моменту набрання чинності нових змін до процесуальних кодексів минуло менше трьох місяців, вже можна зробити висновок про те, що певні положення  все ж не виправдовують себе на практиці.

Серед таких положень можна назвати, наприклад, норми, які передбачають відповідальність учасників судового процесу та їхніх представників за зловживання процесуальними правами.

Так, законодавець, при визначенні підстав для притягнення до відповідальності за зловживання процесуальними права оперує такими поняттями, як «завідомо безпідставний відвід», «завідомо безпідставне затягування розгляду справи», «завідомо безпідставний позов», «спір, який має очевидно штучний характер».

Водночас процесуальним законодавством зазначені поняття не конкретизовані, а отже, й не визначені конкретні обставини/дії, які підпадають під ознаки, наприклад, «завідомої безпідставності».

Таким чином, вказані нововведення не повністю вирішили питання зі «штучними позовами», затягуванням судового процесу, а подекуди створили нові можливості для маніпулювань учасниками процесу.

Крім цього, довести на практиці зловживання процесуальними правами однією зі сторін процесу досить важко, адже межа між обґрунтованим і «безпідставним» є досить тонкою.

Не виправданим, також є і збільшення строків розгляду справи та строків на апеляційне та касаційне оскарження. Вказані зміни можуть привести до збільшення тривалості перегляду судових рішень, перешкоджатимуть оперативному вирішенню спору, а також надаватимуть можливість відповідачу вчиняти дії, які унеможливлюватимуть виконання у майбутньому судового рішення.

Підсумовуючи вище наведене, варто ще раз звернути увагу, що з моменту набрання чинності нових змін до процесуальних кодексів минуло менше трьох місяців, а тому зробити остаточний висновок щодо ефективності/неефективності тих чи інших змін та їх виправданості наразі досить важко.

Водночас, незважаючи на неоднозначність деяких змін і наявність певних прогалин, прийняття нових редакцій процесуальних кодексів є позитивним та таким, що запроваджує численні механізми забезпечення ефективного розгляду справ судами.

Які норми чи положення ГПК України виправдали себе на практиці з позитивного боку?

Юрій НЕКЛЯЄВ, юрист судової практики ЮБ «ЄПАП Україна», адвокат

Чинним ГПК України були внесені численні нововведення до порядку здійснення судового розгляду справ. Поки щодо результативності деяких із них залишаються запитання, адже потрібно більше часу для підтвердження їх ефективності (або неефективності). Однак, частина нововведень, як вже показує практика, має позитивний характер. Так, серед позитивних нововведень чинного ГПК України можна зазначити декілька. По-перше, визначення понять і порядку подання заяв по суті справи.

ГПК України вказує, що всі вимоги, заперечення, пояснення та міркування сторін щодо предмета спору викладаються виключно в заявах по суті справи, а саме це:

— позовна заява (позивач);

— відзив (відповідач);

— відповідь на відзив (позивач);

— заперечення (відповідач);

— пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Таким чином, на відміну від попередньої редакції закону (за час дії якої сторони могли фактично без обмежень подавати до суду документи по суті спору, називаючи їх на власний розсуд: пояснення/уточнення/доповнення/додаткове обґрунтування позову або заперечень), — чинний ГПК України чітко розмежовує, які саме заяви вправі подати той чи інший учасник спору.

Крім того, тепер позивач і відповідач, як сторони судового процесу, фактично зрівнюються у можливості надати пояснення по суті спору — кожен із них має право подати по дві письмові заяви по суті спору (вказані вище) з обґрунтуванням власної позиції.

Ще однією позитивною зміною в чинному ГПК України є обов’язковість встановлення судом строку для подання відповідної заяви по суті спору. Основним критерієм під час визначення такого строку є його розумність і достатність для ознайомлення інших учасників для підготовки своїх міркувань і пояснень до початку розгляду справи по суті.

Визначення судом такого строку у кожній конкретній справі покликане дисциплінувати сторони судового процесу (адже ненадання відзиву у встановлений строк дозволяє суду розглянути справу за наявними матеріалами), що в перспективі дозволить скоротити загальні строки розгляду справ і привести їх у відповідність до чинного законодавства.

По-друге, це імперативність надіслання копій заяв по суті справи іншим учасникам спору.

Важливим нововведенням, що вже проявило себе на практиці, є обов’язковість надіслання копій заяв по суті справи разом із додатками іншим учасникам спору перед направленням оригіналів таких заяв до суду.

Так, попередня редакція ГПК України не містила відповідного положення, що дозволяло недобросовісним учасникам спору користуватися такою прогалиною, здебільшого з метою затягування розгляду справи. Зокрема, непоодинокими були випадки, коли сторона надавала до суду відповідні пояснення/заперечення тощо (із відповідними доказами) безпосередньо в судовому засіданні або через канцелярію суду прямо перед початком судового засідання. Такі дії учасника судового процесу призводили до необхідності відкладати розгляд справи для ознайомлення з документами як інших учасників справи, так і суду.

Відтепер, коли кожен учасник справи зобов’язаний попередньо надсилати копії своїх заяв по суті спору іншим учасникам, це суттєво зменшує коло для зловживань такими особами і сприяє скороченню термінів розгляду справ у господарських судах.