Процесуальне право: Судочинство, quo vadis?

Антон ГУЖВA,
адвокат, радник ЮФ FELIX, к.ю.н.

Базові принципи цивільного процесу, сформовані ще за давніх часів, знайшли своє відображення в новому Цивільному процесуальному кодексі України

Модель сучасного цивільного процесу з’явилася ще в Стародавньому Римі. Відтоді у цивільному процесуальному праві виникають базові принципи, які незалежно від часу і місця знаходять свій прояв у цивільних процесуальних кодексах.

Тож розгляньмо, яким чином проявилися деякі з цих базових принципів у новій редакції Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України.

 

Nemo judex in propria causa (лат.) — Ніхто не суддя у власній справі.

Цей принцип означає, що суддя не повинен мати в цивільній справі особистої зацікавленості. Якщо така зацікавленість простежується, то суддя повинен заявити самовідвід (або у сторони є право заявити відвід такому судді).

Новий ЦПК України розширив коло підстав для самовідводу (або відводу). Тепер підставою є не тільки участь судді в цьому ж процесі як свідка, експерта, спеціаліста, перекладача, представника, секретаря судового засідання, але навіть надання суддею правничої допомоги стороні або іншим учасникам справи. Також підставою для самовідводу (відводу) буде, якщо суддя є родичем осіб, які надавали правничу допомогу в цій справі, або є родичем іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу (­частина 1 статті 36 ЦПК України). Наприклад, якщо суддя є родичем адвоката сторони у справі або родичем судді з колегії, яка розглядає або розглядала справу, йому може бути заявлено відвід.

 

Non debet actori licere quod reo non permittitur (лат.) — Позивачу не треба дозволяти те, що не дозволяється відповідачу.

Нова редакція ЦПК України розширює принцип змагальності, висуваючи рівні вимоги до заяв як позивача, так і відповідача. Тож якщо раніше відзив на позов міг бути у вільній формі, то тепер до відзиву пред’являються майже ті самі вимоги, що й до позову, враховуючи дотримання строку подачі відзиву та доданих документів. За новим ЦПК України, до відзиву на позов також треба додати докази направлення відзиву і додатків до нього іншим учасникам процесу. Як позивач повинен додати до позову розрахунок судових витрат, які він поніс та очікує понести у зв’язку з розглядом справи, так і відповідач зобов’язаний додати до відзиву такий самий розрахунок (стаття 178 ЦПК України).

 

Nemo debet bis vexari pro eadem causa (лат.) — Ніхто не може судитися двічі за однією й тією ж справою.

Це правило діяло завжди, але, відповідно до нової редакції ЦПК України, позовна заява повинна містити підтвердження позивача про те, що він не подав іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом і з тих самих підстав (пункт 10 частини 3 статті 175). Тут важко простежити логіку законодавця: адже таке твердження у позові може бути і неправдивим, і в цьому випадку, як і до набуття чинності новою редак­цією ЦПК України, суд повинен залишити позов без розгляду. Зазначену вимогу можна розглядати лише як зайву формальність, недотримання якої може призвести до залишення позовної заяви без руху на підставі частини 11 статті 187 ЦПК України.

 

Iura novit curia (лат.) — Суд знає право.

Це означає, що суд сам обирає норми права, на підставі яких виносить судове рішення. Незалежно від того, на які норми посилаються сторони у своїх заявах, суд застосує правильні норми. Згідно з новою редакцією ЦПК України, суд має у судовому рішенні вказати норми права, на які посилаються сторони, що не застосовані судом, та мотиви їх незастосування (пункт 6 частини 4 статті 265 ЦПК України). Тобто відтепер право повинен знати не лише суд, але й сторони, які в своїх заявах мають посилатися на «правильні» норми права для того, щоб суд у мотивувальній частині рішення ці норми застосував, а не пояснював їх незастосування. Раніше такого нас­лідку не було. Виходить, що правова позиція сторони і суду повинна збігтися, що трапляється далеко не завжди. Вважається, що така новела як обтяжить процес, так і ускладнить судові рішення.

 

De minimis non curat lex (лат.) — Закон не турбують дрібниці.

ЦПК України в новій редакції — турбують, але для цього передбачено особливий порядок. У новій редакції ЦПК України з’являються такі категорії, як «малозначні справи». До них належать:

— справи, в яких ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

— справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, ціна позову в яких перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 6 статті 19 ЦПК України).

Малозначні справи, а також справи, що виникають з трудових відносин, розглядатимуться у «спрощеному позовному провадженні» (частина 1 статті 274 ЦПК України). Строк розгляду таких справ — не більш ніж 60 днів з дня відкриття провадження у справі (стаття 275 ЦПК України).

Головною особливістю розгляду справи в спрощеному провадження є те, що суд розглядає справу без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами (за умови відсутності клопотання однієї із сторін про інше). За клопотанням однієї із сторін або за власною ініціативою суду розгляд справи проводиться у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (частина 5 статті 279 ЦПК України).

Проте суд може відмовити у клопотанні про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за наявності одночасно таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного і всебічного встановлення обставин справи (частина 6 статті 279 ЦПК України).

Як бачимо, друга умова є досить суб’єктивною, і суд може в будь-якому випадку вирішити, що проведення засідання з повідомленням сторін не потрібне. Але учасники процесу повинні тепер пам’ятати про можливість подання клопотання, щоб справу розглядали в їх присутності.

 

Communis opinio doctorum (лат.) — Спільна думка вчених.

Ще за часів Середньовіччя судді могли керуватися думкою правознавця під час ухвалення рішення, а правова наука заслужено вважалася джерелом права. У новій редакції ЦПК України з’явилася стаття 73 «Експерт з питань права». Таким експертом може бути особа, яка має науковий ступінь і є визнаним фахівцем у сфері права. Раніше також була практика залучення до матеріалів судової справи експертних висновків з правових питань, але тепер такий експерт може бути допущений до процесу. Більше того, експерт зобов’язаний з’явитися за викликом до суду, відповідати на поставлені судом запитання, надавати роз’яснення, а також брати участь у судовому засіданні в режимі відео­конференції (частина 2 статті 73 ЦПК України). Це надає більше можливостей як для суду, так і для сторін процесу отримувати кваліфіковану наукову експертизу з правових питань.

Сподіваємося, що таке процесуальне нововведення активно застосовуватиметься і сприятиме об’єктивності судових рішень.

 

Interest reipublicae res judicatas non rescindi (лат.) — В інтересах держави, щоб судові рішення не скасовувалися.

Вважаємо, що ЦПК України в новій редакції обмежує можливість скасування судових рішень в апеляційній інстанції. Це виявляється в істотному обмеженні можливості подання доказів, а саме: докази, які не були подані суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції тільки у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх надання суду першої інстанції з причин, які об’єктивно не залежали від нього (частина 3 статті 367). Однак до моменту розгляду справи в апеляції можуть з’явитися нові докази, які поставлять під сумнів законність рішення суду першої інстанції. Зазначена норма практично нівелює можливість надання доказів апеляційному суду, а тому знач­но звужує можливість скасування судових рішень першої інстанції. У зв’язку з цим можна очікувати зменшення кількості скасованих рішень в апеляції.

 

Testes ponderantur, non numerantur (лат.) — означає, що оцінюється якість показань свідків, а не їхня кількість.

ЦПК України в новій редакції пред’являє більше вимог до отримання показань свідків та їх оцінки. Так, не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела ­своєї обізнаності щодо певної обставини (частина 1 статті 90). Така норма дає можливість відхилити показання свідка як доказ, якщо свідок не зможе назвати його джерела. Можливо, це унеможливить зловживання показаннями свідків у процесі. Заяву про виклик свідка можна тепер подати лише до або під час підготовчого судового засідання (стаття 92 ЦПК України). Крім того, ЦПК України в новій редакції вводить письмове опитування учасників справи як свідків (стаття 93 ЦПК України). Учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи, яке подається ним суду, не більш ніж десять запитань іншому учаснику справи про обставини, які мають значення для справи. Учасник справи зобов’язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне запитання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді дає його керівник або інша посадова особа за його дорученням. Відповіді на запитання у вигляді заяви свідка подаються не пізніше, ніж за п’ять днів до підготовчого засідання, а у спрощеному провадженні — до першого судового засідання.

Отже, можна підсумувати, що якою б кардинальною не була зміна процесуального законодавства, принципи і правила процесу, сформульовані ще римськими та середньовічними юристами, залишаються непорушними, хоча з появою нових процесуальних засобів ці принципи знаходять новий прояв.