Корпоративні спори: Дати концепт

Юлiя ТАТІК,
керуючий партнер АО «Всеукраїнська асоціація адвокатів»

Для належного захисту прав бенефіціарних власників назріла необхідність законодавчого узгодження концепцій фактичного контролю та корпоративних прав

Спори, що виникають з корпоративних відносин, складають чималу частину практики господарських судів. Чинне законодавство містить чіткий перелік справ, на які розповсюджується юрисдикція господарських судів, а практика йде шляхом недопущення його розширеного тлумачення — у практиці Вищого господарського суду України (ВГСУ) та Верховного Суду України (ВСУ) достатньо прикладів виключення окремих спорів з категорії корпоративних. Зокрема, ВГСУ стоїть на позиції, що не належать до корпоративних спори про визнання недійсними рішень органів управління юридичної особи за позовом особи, яка не є учасником (акціонером, членом, засновником), у тому числі таким, що вибув, у разі оскарження рішень органів управління юридичної особи, прий­нятих після його вибуття; спори між акціонерами, АТ і депозитарними установами; спори, пов’язані з розділом майна подружжя, вступом до юридичних осіб спадкоємців і правонаступників, осіб, яким було відчужено частку в статутному капіталі господарських товариств; спори про визнання права власності на акції, спори про укладення, розірвання, зміни, виконання, а також визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій. Цікава практика сформувалась щодо спорів за участю осіб, які фактично контролюють юридичну особу, не будучи де-юре її учасником.

 

Корпоративне розмаїття


Використання різноманітних варіантів корпоративного структурування бізнесу є надзвичайно поширеним явищем сьогодення. Серед застосовуваних інструментів — холдингові закордонні компанії, трасти, фонди, номінальне володіння. Для цілей контролю використовується концепція кінцевого бенефіціарного власника, яка, однак, не охоплює всього спектра відносин, які можуть виникнути між бенефіціаром та підконтрольними компаніями.

У термінології українського законодавства бенефіціарний власник — це фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб. Проте якщо виходити з позиції українських судів, така особа не набуває корпоративних прав щодо підконт­рольних компаній, а труднощі можуть виникнути, зокрема, з реалізацією права на судовий захист.

Українські суди (включаючи ВСУ) при визначенні корпоративних прав послуговуються нормою статті 167 Цивільного кодексу України (права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами), яка не враховує всього різноманіття відносин контролю. Відповідно, всі спори особи, яка хоч і контролює ­компанію, але не є її учасником, на думку ВСУ, не належать до категорії корпоративних спорів та не можуть розглядатися в порядку господарського судочинства.

 

Буквальне тлумачення


Така правова позиція викладена, зокрема, в рішенні ВСУ у справі № 3-1299гс16. Предметом розгляду була доволі типова ситуація: особа звернулася із позовом про визнання рішення загальних зборів товариства недійсним. Позивач при цьому не був учасником цього товариства, а був учасником іншого товариства, яке, в свою чергу, було учасником товариства, до якого подавався позов. Очевидно, що на практиці можливе використання набагато складніших корпоративних структур, у тому числі з використанням іноземних юрисдикцій.

Колегія суддів дійшла висновку, що чинне законодавство визнає статус учасника товариства лише за особою, яка є власником частки у його статутному капіталі. При цьому вказується, що пункт 4 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягає розширеному тлумаченню щодо справ, пов’язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін у справі не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства.

У цій справі суди нижчих інстанцій віднесли спір до категорії корпоративних, оскільки позивач обґрунтовував свої відносини з компанією на підставі Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». ВСУ, у свою чергу, не погодився з такою трактовкою, роз’яснивши, що посилання на цей Закон з метою визначення такого спору як корпоративного є помилковим з огляду на особливості його застосування і мету. Зазначений закон не є таким, що регулює корпоративні відносини, і наведені у ньому визначення термінів не можуть бути вирішальними при визначенні підвідомчості справи господарському суду, наголошується у рішенні ВСУ. Аналогічні правові позиції висловлені в рішеннях у справах № 6-703цс17 і № 6-381цс17.

У рішенні в справі № 3-1299гс16 ВСУ сформулював ще один важливий для захисту прав бенефіціарів висновок: недотримання вимог закону та установчих документів юридичної особи під час скликання і проведення загальних зборів не може визнаватися порушенням прав тих позивачів, які не є учасниками (акціонерами, членами) цієї особи.

 

В очікуванні нового


Чинна редакція Господарського процесуального кодексу (пункт 3 частини 1 статті 20) до юрисдикції господарських судів також відносить «справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів». Тобто правова позиція про недопустимість розширеного тлумачення зберігає актуальність. А шляхом розв’язання проб­леми може стати усунення колізії в законодавстві, зокрема внесення змін до Цивільного кодексу України та спеціального корпоративного законодавства.

Також відзначимо, що корпоративне законодавство України зазнало цього року багато змін, зокрема були запроваджені інститути корпоративних договорів та механізми squeeze-out і sell-out. Із прийняттям необхідної підзаконної бази нові опції починають працювати, а отже, можна очікувати і на появу нових категорій спорів щодо захисту прав міноритарних акціонерів, умов примусового викупу чи продажу акцій (наприклад, щодо ціни), нюансів застосування корпоративних договорів.