Адвокатура: Поле домінування

Юрій АРТЮХ,
юрист АО «Шкребець і Партнери» (м. Харків)

Запровадження адвокатської монополії не відповідає вимогам часу і тим суспільним відносинам, які склались у  галузі юриспруденції

30 вересня 2016 року набув чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII, яким були внесені зміни до Конституції України, в тому числі шляхом доповнення її статтею 1312, яка встановила, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Цим же законом було встановлено так званий перехідний (буферний) період, відповідно до якого представництво виключно адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції — з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції — з 1 січня 2019 року.

Тобто вже з 1 січня 2019 року юрист, який має диплом бакалавра, спеціаліста, магістра, не зможе представляти інтереси іншої особи під час розгляду переважної більшості господарських, цивільних, адміністративних справ, якщо при цьому він не матиме адвокатського свідоцтва.

 

Монопольна завантаженість


На думку ініціаторів зазначених змін, це було зроблено для забезпечення максимальної якості надання послуг правниками, високих етичних стандартів та забезпечення прав і гарантій адвокатів. Але чи буде досягнуто цього результату введенням адвокатської монополії?

З точки зору забезпечення прав і гарантій адвоката — безсумнівно, адже права і гарантії адвоката, закріплені в статтях 20, 22—24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», надають останньому значно більше можливостей порівняно з фахівцем у галузі права. Проте диявол, як відомо, криється в деталях.

Річ у тім, що всі перелічені права і гарантії встановлювались для адвокатів передусім з метою їх реалізації в межах кримінального судочинства, для найбільшого зближення процесуальних можливостей сторони захисту і сторони обвинувачення та убезпечення адвоката від свавілля правоохоронних органів. Поширення їх на інші види судочинства не має суттєвого значення в частині надання додаткових інструментів підвищення ефективності надання правової допомоги і захисту інтересів клієнтів.

Необхідно зауважити, що, за даними Національної асоціації адвокатів України, станом на 23 травня 2017 року в Єдиному реєстрі адвокатів України перебувало 28 047 адвокатів, які мають чинні адвокатські свідоцтва, з них приблизно тисяча адвокатів з місцезнаходженням в АР Крим, ще якась частина адвокатів не практикують на постійній основі. При цьому впродовж 2016 року, згідно з даними Державної судової адміністрації України, до місцевих загальних судів на розгляд надійшло 2 млн 658,7 тис. справ, до окружних адміністративних судів — 125,5 тис. справ, до місцевих господарських судів — 195,5 тис. справ. Виходячи з цих даних, завантаженість одного адвоката в умовах дії адвокатської монополії (якщо припустити, що всі 28 тисяч адвокатів займатимуться практикою) складатиме близько 100 справ на рік (у реальності значно більше). Це дуже високий показник, який свідчить про те, що адвокати не зможуть ефективно надавати правову допомогу клієнту при такій завантаженості.

Не потрібно вводити себе в оману стосовно того, що завантаженість адвокатів буде меншою за рахунок так званих малозначних справ, до представництва в яких у проектах Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України пропонується допустити осіб, які не є адвокатами, адже в реаліях дії адвокатської монополії випадки такого представництва будуть поодинокими. Секретом Полішинеля є те, що на сьогодні більшість адвокатів не спеціалізуються на представництві інтересів у господарському та адміністративному процесах. З цієї точки зору найбільший дефіцит послуг представництва буде саме тут.

Чи буде, враховуючи викладене вище, досягнуто мети максимальної якості надання послуг?

 

Осягнути неосяжне


На сьогодні на великих та середніх підприємствах, у фінансових установах існують юридичні відділи, куди ретельно добирали фахівців у галузі права. Зрозуміло, що якість послуг цих осіб влаштовує роботодавця і він не потребує надання адвокатських послуг на постійній основі. Після введення адвокатської монополії такі юристи займатимуться винятково позасудовою роботою.

Звертає увагу той факт, що під час кваліфікаційного іспиту на отримання адвокатського свідоцтва оцінюються теоретичні знання у двох десятках галузях права, водночас особа, яка працює юристом за трудовим договором або з постійним клієнтом, зазвичай має вузьку спеціалізацію, яка відповідає специфіці діяльності клієнта, і в її межах здатна надавати якісні юридичні послуги. І цій особі, і її роботодавцю не потрібні такі всеохоплюючі знання, тим більше якщо не практикувати в певних галузях права, набуті знання швидко втрачаються. Відтак, створюється проблема і для юриста, який змушений отримувати свідоцтво адвоката тільки для того, щоб продовжити працювати з клієнтом, і для роботодавця, який буде вимушений шукати іншого юриста зі статусом адвоката, якщо попередник не захоче (не зможе) отримати адвокатське свідоцтво.

Згідно з частиною 3 статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання. Тобто, оформити трудові відносини з адвокатом можливо лише в тій частині, яка не стосуватиметься надання правової допомоги. Крім того, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (не трудового договору) та за надані послуги адвокат отримує гонорар (не заробітну плату). Недотримання цих вимог може призвести до притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності: попередження; зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від одного місяця до одного року; позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю. Таким чином, наявність у юридичних осіб в штатному розкладі адвокатів є проблемним моментом для останніх.

На окрему увагу заслуговує аспект представництва інтересів суб’єктів владних повноважень у судах: з одного боку, це може бути зроблено прокурором, проте органи прокуратури мають у своєму розпорядженні фахівців дуже вузького кола практик, що аж ніяк не сприятиме якості надання послуг. З іншого боку, якщо залучати для надання послуг представництва адвокатів, то виникає питання щодо оплати їхніх послуг — відповідну суму має бути передбачено в бюджетному фінансуванні суб’єкта владних повноважень. Є обґрунтовані сумніви, що такі суми будуть закладені в бюджет, тим більше в достатньому розмірі.

 

Конкуренція норм


Вартий уваги і перехідний період, встановлений у Законі України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII. Як було зазначено вище, представництво в судах касаційної інстанції та Верховному Суді України виключно адвокатами було введене з 1 січня 2017 року. Водночас особа, яка бажає отримати свідоцтво адвоката, повин­на не тільки скласти кваліфікаційний іспит, а й пройти стажування протягом шести місяців після складення іспиту або пропрацювати помічником адвоката протягом року до складання кваліфікаційного іспиту. Тобто якби юристи одразу після прийняття наведених змін почали вчиняти дії задля отримання адвокатського свідоцтва, то жодним чином не встигли б отримати адвокатське свідоцтво до 1 січня 2017 року.

Розгляньмо ще такий аспект: починаючи з 1 січня 2019 року велика кількість юристів не матимуть повноцінного доступу до професії, адже представництво в судах є суттєвою складовою юриспруденції, крім того, з введенням адвокатської монополії порушується гарантоване статтею 59 Конституції України право, відповідно до якого кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Цьому положенню було надане тлумачення Конституційним Судом України в рішенні від 16 листопада 2000 року у справі № 1-17/2000 в частині наявності конституційного права особи обрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права. У подальшому Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 24 листопада 2011 року «Загородній проти України» з посиланням на наведену норму Конституції України і її тлумачення, надане Конституційним Судом України, встановив порушення з боку органів державної влади України (пункти 1 і 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), що виявилося в обмеженні права заявника на вибір захисника в кримінальному процесі тільки колом осіб, які мають адвокатське свідоцтво, а не будь-яким фахівцем у галузі права. Таким чином, з введенням адвокатської монополії в самій Конституції України виникла конкуренція норм статей 58 та 1312.

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що, на думку автора, введення адвокатської монополії не відповідає вимогам часу і тим суспільним відносинам, які склалися у галузі юриспруденції. Питання надання якісних юридичних послуг вирішувалось завдяки конкуренції на ринку, за умови якої більш складні і, як наслідок, коштовні послуги надавало обмежене коло досвідчених юристів, а прості послуги — широке коло юристів з невеликим досвідом і практикою.

Не можна говорити і про наявність проблеми дотримання юристами етичних стандартів, адже у відносинах із судом стороною у справі існував і існує механізм окремої ухвали та притягнення до адміністративної відповідальності за неповагу до суду, у відносинах з клієнтом — звільнення з роботи або розірвання договору на юридичне обслуговування.