Судова реформа: Незалежний рівень

Марина ДІДИЧЕНКО ,
суддя Київського апеляційного господарського суду, к.ю.н.

Належне соціальне забезпечення суддів є запорукою підвищення авторитету судової влади

Упродовж останніх років Україна стрімко розвивається як незалежна, демократична держава і тримає стратегічний курс на європейську інтеграцію, що вимагає створення умов і реального забезпечення, гарантованих на конституційному рівні, основних прав і свобод людини та громадянина.

Одночасно професійним суддям належать усі права й свободи людини та громадянина, гарантовані Конституцією України, але гарантування належного рівня соціального забезпечення суддів завжди було й залишається гострою проблемою та предметом для обговорень і спорів, оскільки не всі усвідомлюють, що соціальне забезпечення носіїв судової влади є підґрунтям незалежності суддів.

Додаткові соціальні гарантії суддів не є особистим привілеєм, а встановлюються у зв’язку з покладенням на суддів державою реалізації специфічної та особливо важливої функції — здійснення правосуддя. Додаткові гарантії та компенсації є лише правовими засобами забезпечення досягнення суддею тих цілей, які ставить перед ним суспільство, ввіряючи цю відповідальну посаду.

 

Неприпустима ситуація


Ухвалення Верховною Радою України у 2010 році Закону України «Про судоустрій і статус суддів» повинно було стати одним із найважливіших етапів реформування судової системи України і кроком до приведення її у відповідність до європейських стандартів. Зокрема, очікувалось, що рівень матеріального та соціального забезпечення повинен був значно підвищитися. Натомість відповідні законодавчі нововведення, на превеликий жаль, призвели до часткового зменшення як розміру, так і обсягу соціальних гарантій суддів, а саме: було зменшено розмір вихідної допомоги судді у зв’язку з відставкою; передбачено положення щодо забезпечення суддів лише службовим житлом, змінено порядок соціального страхування суддів та скасовано ряд інших матеріальних та соціальних гарантій.

Однак така ситуація є неприпустимою, навіть за умови економічної кризи в державі, адже належне функціонування судів загалом та забезпечення принципу незалежності суддів зокрема знаходиться у прямій залежності від рівня їх фінансового та ресурсного забезпечення.

Окремо зазначу про те, що проб­лема недофінансування судової системи спостерігалась і в деяких європейських державах, де розмір заробітної плати суддів був заморожений упродовж багатьох років, а в останні навіть знизився. Такі тенденції викликали чимало дискусій щодо необхідності створення механізмів забезпечення бюджетної автономії судових органів. Зокрема, цим питанням окрему увагу приділено Консультативною радою європейських суддів (Висновок № 18 від 16 жовтня 2015 року), яка акцентувала увагу на тому, що недофінансування судової системи підриває основи демократичного суспільства, заснованого на принципах верховенства права.

Саме з метою подолання окреслених негативних тенденцій та утвердження фундаментальних принципів розподілу влади та верховенства права Верховною Радою України було прийнято Закон України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд», яким викладено в новій редакції всі положення Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів», і частково переглянуто систему соціального захисту суддів у бік більш повного гарантування їх соціально-трудових прав.

Також 2 червня 2016 року Верхов­на Рада України ухвалила за основу і в цілому новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № ­1402-VIII, концептуальні основи якого спрямовані на імплементацію оновлених конституційних засад здійснення правосуддя і забезпечення права на справедливий суд.

До основних нововведень, передбачених цим Законом, у контексті соціального забезпечення суддів є суттєве збільшення розміру суддівської винагороди, яка, окрім посадового окладу, передбачає низку доплат; зміну порядку призначення на посаду судді та скасування п’ятирічного терміну призначення суддів, що суттєво знизить можливості для політичного тиску на суддів і підвищить гарантії їхньої незалежності.

Такі зміни в цілому відповідають загальноєвропейським принципам функціонування судової влади. Зок­рема, у цьому контексті необхідно врахувати положення Великої хартії суддів (Основоположні принципи) від 17 листопада 2010 року, якими незалежність та неупередженість суддів визначаються як обов’язкові передумови здійснення правосуддя, що повинні забезпечуватись законодавчо, функціонально та фінансово.

 

Взірець справедливості


Сподіваюсь, що саме на забезпечення цих основоположних принципів спрямовано і процес обрання нового складу Верховного Суду, який повинен стати взірцем справедливості та неупередженості і матеріальне та соціальне забезпечення суддів якого має бути на найвищому рівні.

Загалом необхідно відзначити, що на сьогодні питання соціального захисту суддів ще залишається досить гострим, що, відповідно, створює ризик негативного впливу на додержання найважливішого принципу — принципу незалежності судової влади.

Одним із прикладів цієї проблеми можна назвати той факт, що судді, які поки не пройшли первинне кваліфікаційне оцінювання з незалежних від них обставин, отримують меншу суддівську винагороду порівняно із винагородою їхніх колег, які пройшли відповідні процедури, що є прямим порушенням прав людини і громадянина, гарантованих Конституцією України.

Враховуючи такий неоднозначний підхід, Верховний Суд України звернувся до Конституційного Суду України з поданням, в якому оскаржує низку перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема у частині підвищення винагороди лише тим суддям, які пройшли кваліфікаційне оцінювання.

Сподіваюсь, що подальші законодавчі зміни сприятимуть забезпеченню єдності судової влади, підвищенню статусу суддів в Україні, а також забезпечать зміцнення їх незалежності, зростання правового імунітету суддів від неправомірного впливу.

Підсумовуючи, ще раз відзначу, що соціальне забезпечення суддів посідає найважливіше місце в системі гарантій незалежності носіїв судової влади та є особливим (спеціальним) соціальним забезпеченням. Його значення важко переоцінити, оскільки воно є запорукою ефективного, високопрофесійного правосуддя в Україні, яке неможливе без сумлінної, самовідданої праці суддів та відповідального ставлення до виконання покладених державою на суддів обов’язків. Гарантування соціального забезпечення суддів на високому рівні, поряд із матеріальним, не дозволить здійснювати тиск і вплив на суддів, втручатися в їхню діяльність з боку державних органів, окремих посадових осіб, політичних партій та інших утворень. Підтримання соціального забезпечення носіїв судової влади на рівні відповідно до встановлених міжнародних стандартів сприятиме розв’язанню проблеми корупції в судових органах, що поступово призведе до підвищення авторитету судової влади, відновлення довіри суспільства до суду.