Колонка редактора: Річ не в місці

 

Дві літні леді їдуть у тролейбусі. Одна щось видивляється у натовпі над головами і розмірковує вголос: «Ось стоїть бабця з онуком, і ніхто місця не уступить». Друга приречено: «Що ж поробиш…». — «То ви демократка? А я от соціалістка!», — гордо заявляє перша і додає: «Кондуктор має стежити за тим, щоб людям похилого віку та ще й з дітьми уступали місця». Втручається кондуктор: «Жіночко! Я нічого такого робити не зобов’язаний. Ось (він тикає пальцем у звід правил) усе написано. Інакше на мене напишуть скаргу». І тут почалось… «Чого ти сперечаєшся, як баба?», «Та закрий писок!», «Та ти підбурювачка»… На такій веселій ноті довелося вийти — моя зупинка. Багато галасу з нічого.

Молодь нічим не ліпша. «Тролейбусом» для неї виступають соціальні мережі. Там, мабуть, менше соціалістів, але й про соціалізацію не йдеться. Ми стали справжніми експертами із супе­речок, змагаємося у дотепності, іронії у коментарях і часто перетинаємо лінію. Зрештою, в Інтернеті взагалі важко надибати якісь межі. Так і хочеться порадити: «Якщо вам є що сказати, зробіть татуювання на власному тілі». Бо іноді чужі слова, часом випадкових, незнайомих людей, вкарбовуються у пам’ять не гірше, ніж на граніті. Якось Ніл Ґейман написав «…насправді річ не в місці. Куди б ти не подався, ти забираєш з собою себе». Річ не в тролейбусі. Річ не в Facebook.

Тож читаймо «Український юрист» та не додаваймо зла до зла. Його і без нас у світі достатньо.

 

Христина ПОШЕЛЮЖНА,

редактор розділу «Спочатку»