№4 Квітень 2017 року → До справи

Тема: Оборонний збій

Максим СИСОЄНКО

Євгенія РУЖЕНЦЕВА

Сьогодні правового захисту потребують не лише клієнти, а і їхні захисники, адже випадки як внутрішнього, так і зовнішнього втручання в діяльність адвокатів та юридичних компаній останнім часом почастішали. Про те, як захищаються юридичні фірми, яких заходів вживають задля власної безпеки і як до цього ставляться клієнти — у нашій дискусії

Володимир РУДНИЧЕНКО, старший юрист МЮФ Integrites

На жаль, ми живемо в час, коли адвокати перебувають під постійною загрозою опинитися фігурантами кримінального провадження. Умисно не використовую словосполучення «кримінальні провадження щодо захисників», адже такі, з об’єктивної точки зору, можливі лише за фактами вчинення певних злочинів проти правосуддя.

Українські захисники та їхня діяльність просто перевіряються в ході досудового розслідування кримінальних проваджень стосовно їхніх клієнтів. По-перше, є поняття «предмет доказування», передбачене статтею 91 КПК України; по-друге, проведення досудового розслідування факту, не внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань, є незаконним (стаття 214 КПК України); по-третє, в певному кримінальному провадженні захисник є його стороною, що несе деякі обмеження. Уявімо ситуацію, коли під час розслідування факту крадіжки телефону слідчий викликає на допит суддю, який розглядав скаргу в ході цього провадження, або прокурор звертається до слідчого судді з клопотанням про обшук у слідчого, який розслідує провадження.

Здається зрозумілим, що це абсурд. Аж ні, в українських реаліях це нормальна практика. Без реєстрації факту вчинення злочину адвокатом або відводу певного адвоката від участі у провадженні як захисника проводяться слідчі дії стосовно такого учасника процесу. І чим гучніший злочин, в якому підозрюють клієнта, тим вірогідність таких дій збільшується. Що саме вилучається в адвокатів під час обшуків та питання адвокатської таємниці — це я не аналізую.

Виникає дилема: який статус має адвокат у конкретному кримінальному провадженні? Захисника чи підозрюваного? Якщо підозрюваного, то такий адвокат сам неодмінно потребує допомоги захисника, тобто його колеги. І тут немає місця хоробрим вчинкам на кшталт «я сам юрист». Захисник у кримінальному провадженні потрібен кожному незалежно від статусу, освіти, досвіду чи тяжкості злочину. Саме він має допомогти тверезо оцінити обставини, зробити ті чи інші процесуальні дії, які колега-підозрюваний не може зробити внаслідок емоційного стану, в якому зазвичай перебуває підозрюваний. Головною метою будь-якого захисника є забезпечення дотримання прав та інтересів клієнта і спростування підозри чи обвинувачення. Враховуючи переслідування адвокатів у межах кримінальних проваджень стосовно їхніх же клієнтів, важливим аспектом є недопущення ототожнення адвоката з клієнтом, адже в іншому випадку захисник адвоката фактично захищатиме клієнта свого клієнта.

Звісно, працюють й інші способи захисту, серед яких інформаційна активність посідає належне місце. Однак з цим способом треба бути вкрай обережними, адже здійснення захисту прав та інтересів адвоката не є підставою, яка знімає з адвоката обов’язок збереження адвокатської таємниці.

Ситуація із захистом юридичного бізнесу в Україні загалом та на прикладі вашої компанії. Чи були прецеденти для посилення захисту компанії та яких превентивних заходів вживаєте для запобігання? Чи відомі вам приклади рейдерських атак на юридичні фірми?

Артур КІЯН, старший юрист Lavrynovych & Partners Law Firm

Чинне законодавство України декларує рівність учасників судового, досудового провадження, визначає гарантії адвокатської діяльності, дає чітке визначення поняття адвокатської таємниці. Водночас слідчий, прокурор у переважній більшості випадків часто забувають про такі положення законів та роблять усе, аби перетворити адвоката на свого «помічника» у справі (надсилаються запити про надання документів, здійснюється виклик на допит). Нерідко адвокат розглядається як джерело для отримання необхідних їм доказів. При цьому правоохоронні органи не заперечують, що їм добре відомо про норми закону про адвокатуру, однак роблять вигляд, що на допит викликається особа не як адвокат, що запитуються ті документи, які не є адвокатською таємницею, і таке інше.

Протидіяти такому підходу необхідно у передбачений законодавством України спосіб. Якщо запитуються певні документи, то люб’язно надаємо слідчому, прокурору ґрунтовні та змістовні роз’яснення поняття адвокатської таємниці, ввічливо нагадуємо про існування положень статей 21, 22, 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у частині необхідності дотримання гарантій, якими держава наділили адвоката. Як наслідок, документи на такі запити, що надходять із посиланням на статті 36, 93 КПК України, не надаються.

Відзначимо, що особи звертаються до адвоката за правовою допомогою, зважаючи при цьому на наявні вказані гарантії адвоката, зокрема щодо збереження в таємниці змісту консультацій та роз’яснень, а також тих питань, з якими особа зверталася.

Роблячи спроби довідатись про зміст таких звернень, слідчий, прокурор підривають довіру суспільства до адвокатури в цілому, адже у них не залишається впевненості, що обставини консультацій не потраплять до правоохоронних органів.

З’являючись на виклик слідчого, прокурора, ми завжди повідомляємо про наявний статус адвоката та перед початком допиту просимо роз’яснити про право відмовитися давати покази щодо відомостей, які становлять адвокатську таємницю. Нарівні з цим роз’яснюємо слідчому, прокурору про наявну кримінальну відповідальність за статтею 373 (примушування давати показання) та статтею 397 (втручання в діяльність захисника чи представника особи) Кримінального кодексу України. Не зай­вим буде подання скарги на такі дії слідчого, прокурора його керівнику.

Як правило, після такої бесіди бажання проводити подальші слідчі дії стосовно адвоката зникають. У протилежному випадку подається заява про вчинення кримінального правопорушення.

Що стосується процедури проведення обшуку, то рекомендовано одразу повідомити про обшук органи адвокатського самоврядування, перевірити зміст ухвали, на підставі якої слідчий, прокурор намагаються провести слідчі дії на відповідність вимогам законодавства, а також повноваження присутніх. Співробітникам адвокатського об’єднання не рекомендовано спілкуватися з правоохоронними органами, які проводять обшук, за жодних обставин не погоджуватися на участь у проведенні допиту, не торкатися будь-яких предметів у приміщенні, де проводиться обшук, тощо.

Адвокату рекомендовано бути максимально відкритим перед громадськістю, а тому варто повідомити ЗМІ про всі неправомірні дії, яких припустились правоохоронні органи, що проводять обшук.

Отже, у випадку проведення обшуку в приміщенні адвокатського об’єднання необхідно оперативно визначити відповідальних адвокатів, які беруть безпосередню участь у цій слідчій дії; адвоката, який окремо стежитиме за дотриманням прав інших співробітників об’єднання та за необхідності одразу відповідним чином реагуватиме; працівників, які нададуть необхідні роз’яснення клієнтам та заспокоять їх; працівника, який спілкуватиметься зі ЗМІ.

Владислав СИТЮК, керуючий партнер ЮФ «Владислав Ситюк і Партнери», адвокат

Кожна правова держава, яка претендує на статус європейської, повинна мати ефективний механізм захисту прав і свобод людини. Однією із складових елементів цього механізму є адвокатура, що виступає свого роду гарантом дотримання прав і свобод людини.

Незважаючи на це, в Україні останнім часом значно погіршився рівень гарантій адвокатської діяльності. У наш час професія адвоката стала небезпечною. Жодна з гарантій адвокатської діяльності, яка закріплена в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», не є ефективно дієвою на практиці, позаяк: постійно проводяться обшуки в робочих приміщеннях адвоката; вилучаюся документи, які становлять адвокатську таємницю; державні органи здебільшого ігнорують адво­катські запити та вчиняють дії, спрямовані на перешкоджання здійснення адвокатом своєї професійної діяльності. Також почастішали випадки погроз, вбивств і заподіяння тілесних ушкоджень адвокатам.

Ця не досить оптимістична картина свідчить про те, що правова держава і гарантії адвокатської діяльності існують тільки на клаптику папера, що значно віддаляє нашу державу від євроінтеграційних процесів.

Ефективна боротьба з цим свавіллям з боку держави можлива лише шляхом привернення уваги світової та європейської спільноти до стану дотримання гарантій адвокатської діяльності в Україні. Цього можливо досягти за допомогою надіслання відповідних звернень від адвокатської спільноти до міжнародних організацій, посольств держав, які відіграють ключову роль для України в євроінтеграційних процесах та надають їй фінансову підтримку для проведення демократичних реформ.

Наталя ШВЕЦЬ, юрист АО ЮФ Ario

Рейдерство — це феномен ринкової економіки, який полягає в перехопленні процесів керівництва компанією або заволодінні її активами.

При створенні юридичного бізнесу основ­на ставка партнерів компанії зводиться до бездоганної ділової репутації та високої якості надання послуг. Практично всі юридичні фірми не мають на балансі високоліквідних активів, нерухомості тощо, які могли б стати об’єктом рейдерської атаки.

У зв’язку з цим можна виділити два головних активи юридичної компанії — бездоганна ділова репутація, яка формується за рахунок професійного досвіду партнерів та юристів, їхніх моральних якостей, юридичної етики, клієнтської бази компанії, та комерційна інформація (адвокатська таємниця).

Більшість юридичних компаній дбають про захищеність свого бізнесу завдяки впровадженню етичних кодексів та застосуванню засобів, визначених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Але, окрім цього, захист юридичного бізнесу повинен зосереджуватись також і на інформаційній безпеці. Досягти ефективної інформаційної безпеки юридичної компанії можливо декількома шляхами, серед яких: запобігання переманюванню партнерів та юристів юридичної фірми; запобігання витоку інформації з юридичної компанії; запобігання несанкціонованим доступам та навмисним негативним впливам на інформацію юрфірми.

Рейдерська атака на юридичний бізнес загалом базується на переманюванні партнерів юридичної компанії та юристів разом з їхніми клієнтами до іншої юридичної компанії. Тому з метою уникнення цього явища в юридичній компанії необхідно пос­тійно підтримувати комфортний внутрішній клімат, який забезпечується шляхом морально-психологічної стабільності та фінансової мотивації.

Витік інформації з юридичної компанії може здійснюватися через перехоплення інформації під час спілкування з клієнтом, крадіжці, витоку, неправильному використанню, несанкціонованому доступу чи розкриттю інформації юридичної компанії. Це, у свою чергу, може мати серйозний вплив та наслідки. Юридичні компанії є активними користувачами мережі Інтернет, збір, обробка та збереження інформації потребують запровадження в компанії концепції кіберзахисту з боротьби із хакерами та програмними шпигунами.

 

Євген ПРОНІН, адвокат, керуючий партнер ЮК «Пронін та Партнери»

Для правоохоронних органів, котрі, по суті, є нашими професійними опонентами, ті юридичні фірми, котрі вміють добре захищатися, — це значна небезпека, бо вони вміють і добре захищати.

Наш пріоритет — це молодість, середній вік юристів нашої фірми — 25 років, ми швидко пристосовуємося до технічних і технологічних новинок, оперативно опановуємо нові способи захисту інформації та запроваджуємо їх у роботі наших клієнтів.

Ми достатньо публічна компанія, наші юристи часто роблять гучні заяви, а окремі клієнти мають багато запитань від правоохоронних органів. Звичайно, що ці фактори змушують нас постійно тримати руку на пульсі в питанні безпеки ведення юридичного бізнесу. Ми достатньо відкриті, проте виправдано обережні. Наші документи в 70 % мають електронну форму, сервери зберігання інформації фірми знаходяться за межами України, кожен новий співробітник проходить чіткий інструктаж безпеки роботи з документами та клієнтами.

У новітній історії нашої країни та в історії юридичного бізнесу, на жаль, достатньо багато прикладів рейдерських атак на юридичні фірми, їхні підрозділи та домівки співробітників. Найдієвіший механізм протистояння — це підтримка юридичної спільноти та органів адвокатського самоврядування і, звичайно, чіткі превентивні заходи безпеки.

Сергій ТЕЛЕШЕВ, адвокат, експерт з питань правового та економічного захисту бізнесу

Здавалося б, як у цивілізованій країні може постати питання захисту тих, хто захищає? Але сьогодення вказує на те, що і захисникам — юристам та адвокатам — потрібен захист від неправомірних дій з боку недобросовісних чиновників, колег, клієнтів та їхніх конкурентів.

Перший випадок гострої необхідності у захисті професійної діяльності відбувся в мене 10 років тому, коли мого колегу, адвоката, застрелили біля його будинку, як можна було зрозуміти, через те, що він і його команда (до якої також входив і я) захищали інтереси селян — власників земельних часток у Бориспільському районі Київської області — у справі проти впливових бізнесменів. Справу згодом ми виграли. Але, на жаль, життя не повернеш…

Після таких прикладів у будь-якої нормальної людини відпадає бажання брати участь у резонансних справах, йти проти «непростих» осіб тощо, коли немає жодних гарантій щодо особистої безпеки захисника. Але, як-то кажуть, спасіння тих, хто тоне, лягає на плечі тих, хто тоне. Приймаючи у своє провадження справи певних категорій (резонансні, багатомільйонні, справи за чи проти «провладних» осіб тощо), захисник заздалегідь повинен передбачити той чи інший розвиток подій, попередити певні дії з боку опонентів, спланувати хід справи та поінформувати свого клієнта про можливі ризики та, що головне, вирішити для себе, чи готовий він їти на фронт захисту прав та інтересів свого клієнта у таких справах.

Яким чином побудовано систему ризик-менеджменту щодо виявлення потенційно токсичних/неблагонадійних для компанії клієнтів та проектів з точки зору репутації, а також платоспроможності клієнта?

Тетяна ЛЕЖУХ, директор ЮК «Лежух та Партнери», адвокат

Ризики — це потенційні можливості недоотримання доходів або негативного впливу на репутацію юридичної компанії внаслідок несприятливого впливу зовнішніх або внутрішніх факторів. Такі збитки можуть бути прямими (втрата доходів) чи непрямими (репутаційні втрати). Здебільшого помилки, що призводять до негативних наслідків, мають місце тоді, коли серйозні управлінські рішення приймаються спонтанно та імпульсивно, без належного збору та аналізу необхідної інформації. Саме тому система управління операційними ризиками юридичної компанії повинна базуватись на чотирьох ключових блоках: ідентифікації, оцінці, зменшенні впливу та моніторингу ризиків. Перед укладанням договору про надання правової допомоги ми завжди здійснюємо базову перевірку потенційного клієнта на предмет його добросовісності.

Стосовно спроб чинення тиску у зв’язку із захистом певних клієнтів — вони справді мали місце в практиці, і в такому випадку вважаю, що необхідно звертати увагу колег та суспільства на порушення законодавства контролюючими органами. Бувають випадки, коли спрацьовують лише такі методи. Водночас можу відзначити недостатню ефективність угод про конфіденційність у зв’язку з відсутністю практичного механізму, критеріїв та відповідної судової практики.

Олена ПРЯДКО, керівник Адвокатського бюро Олени Прядко, співзасновник та співголова ГО «Жінки за мир»

Оскільки небагато юридичних компаній чи адвокатських об’єднань, не говорячи вже про самозайнятих адвокатів, можуть дозволити собі ризик-менеджера, важливо вміти самостійно проводити аналіз потенційних ризиків при роботі з клієнтами. При прийнятті рішення щодо укладення договору про надання правової допомоги необхідно проаналізувати таке:

1. Перспективи справи. У нашій країні настільки різноманітна судова практика, що іноді в ідентичних справах приймаються кардинально протилежні рішення, не можна виключати й корупційну складову. Отже, адвокат має проаналізувати не тільки юридичні перспективи, а й максимально з’ясувати можливості іншої сторони щодо впливу на суддів. Програш у справі має бути прогнозованим, оскільки у такому випадку страждає репутація адвоката або юридичної компанії, що може мати наслідком як втрату потенційних клієнтів, так і фінансові втрати. При укладанні договору з клієнтом важливо зазначити, що адвокат (юридична компанія) не несе відповідальності за програш, але гарантує, що зробить усе можливе для виграшу. Крім того, доречно включити у договір положення, відповідно до якого клієнт повідомлений про ризики у справі, ознайомлений із судовою практикою в аналогічних справах. Також зараз набирає поширення страхування юридичними компаніями своєї відповідальності перед клієнтом, вважаю, що цим інструментом захисту від ризиків необхідно користуватись.

2. Особистість клієнта, його психологічна характеристика. Є такі клієнти, які завжди будуть невдоволені, скаржаться на всіх і всюди, при цьому неважливо, чи буде якась провина адвоката. Від такого клієнта ліпше відмовитись одразу.

3. Можливий вплив на адвоката, пов’язаний із веденням справи, це особливо актуально в резонансних справах, зок­рема політичних. Так, адвоката часто ототожнюють з клієнтом, тому є ризик не тільки негативних публікацій стосовно адвоката, а навіть фізичного впливу. Якщо адвокат займає принципову позицію в справі, ті ж правоохоронні органи чи органи прокуратури залюбки не тільки пишуть скарги на адвоката, а й можуть провести обшук, зробити адвоката спільником, розпочати стосовно нього кримінальне переслідування. На сьогодні такі випадки не є поодинокими. Багато адвокатів навіть бажають брати участь у резонансних справах, оскільки це надає можливість стати більш відомим та, як наслідок, більш дорогим. Але це вже особистий вибір кожного.

4. Платоспроможність клієнта. Часто неможливо визначитись, скільки доведеться витратити часу у справі, а отже, і зазначити фіксовану суму гонорару. Щоб уникнути фінансових ризиків, треба працювати на умовах авансування, включати в договори умови щодо відсутності відповідальності за ненадання правової допомоги у випадку ненадходження авансу, обмежувати надання послуг кількістю оплаченого часу, укладати договори з максимальною конкретизацією стадії, в якій надається допомога, укладати договори на короткі строки. Ліпше в майбутньому укладати додаткові угоди до договору, ніж працювати задарма.

Максим БУГАЙ, радник з юридичних питань TNT Express (FedEx Corporation)

Звертаючись до зовнішнього радника, клієнт зазвичай очікує не тільки ефективного надання конкретної юридичної послуги. У більшості випадків замовник розраховує на довготривалі, надійні та безпечні відносини.

У зв’язку із цим ключовими є такі категорії, як репутація зов­нішнього радника та його можливість забезпечити гарантії, надані статусом професії (адвоката).

 

Репутація зовнішнього радника

Гадаю, важко буде перебільшити значення репутації в юридичному бізнесі.

Нерідко репутація стає основним критерієм вибору юридичного радника, потіснивши розмір гонорару на задній план.

У сучасному світі замовник послуг завжди очікує від юридичного радника суворого дотримання найвищих стандартів комплаєнсу, професійної та бізнес-етики.

Можу уявити, це не досить приємно, коли контролюючі органи звертаються до клієнта із запитами щодо його юридичного радника. І, напевно, це майже катастрофа, коли робота пос­тачальника юридичних послуг заблокована і від цього страждають справи замовника. Адже роль зовнішнього радника — полегшити життя, а не створити головний біль.

З іншого боку, в Україні ніхто не може виключити ризик вибіркової пильної уваги контролюючих органів. Водночас клієнт очікує, що його юридичний партнер докладе всіх зусиль, аби такі ризики мінімізувати.

У будь-якому випадку історія юридичного радника перевіряється всіма доступними законними способами. Можливо, навіть прискіпливіше, ніж інших постачальників. І зрозуміло, що знайдені потенційні порушення або інші підозрілі факти матимуть негативний вплив на вибір такого радника.

На моє глибоке переконання, це величезний позитив, що правники починають публічно порушувати питання стандартів ведення бізнесу. На сьогодні дискусія тільки почалася, тож зрозуміло, що топ-менеджерам основних гравців ринку ще доведеться виробити та погодити спільну позицію. Рано чи пізно учасники юридичного ринку України прийдуть до чесних та прозорих правил гри, які відповідатимуть найкращим світовим практикам.

 

Інші клієнти зовнішнього радника

«Скажи, хто твій клієнт, і я скажу, хто ти…» — однозначно це зовсім неприпустиме порівняння. В українських реаліях нерідко відбувається ототожнення правника з клієнтом. Звичайно, це не свідчить ні про високий рівень правової культури, ні про глибоке розуміння ролі правника в суспільстві.

Водночас юридичний радник повинен усвідомлювати, що потенційний клієнт може уважно вивчати бекграунд вже існуючого кола замовників послуг. Маю на увазі не деталі успішних проектів, а «профайли» інших клієнтів.

Постачальники юридичних послуг повинні бути готові, що колишні «токсичні» клієнти можуть відлякувати потенційних майбутніх клієнтів. Хоча бувають винятки, і на українському юридичному ринку є приклади, коли траплялося навпаки.

Але все ж є ризик того, що справи замовника юридичних послуг можуть постраждати через вже існуючого іншого клієнта. З огляду на це я радив би зовнішнім радникам дос­конально знати всіх своїх клієнтів та їхні принципи ведення бізнесу.

 

Захист конфіденційної інформації

Як показує найсвіжіша практика, жоден суб’єкт господарювання не застрахований від раптових перевірок та обшуків. Неважливо, чи це індивідуально практикуючий адвокат, топова українська юридична або міжнародна аудиторська фірма.

У таких умовах на передній план виходить можливість зов­нішнього радника забезпечити збереження конфіденційності інформації. Дуже часто трапляється, що в процесі спільної роботи клієнт надає довіреному раднику інформацію, яка може мати ключове значення для бізнесу клієнта. Незалежно від того, чи це представництво в судовому процесі, підтримка у взаємовідносинах з регулятором або супроводження транс­акції.

У зв’язку із цим перед зовнішнім юридичним радником постає нагальна потреба забезпечити збереження та нерозголошення клієнтської інформації усіма доступними способами.

Зокрема, це можливість надати інформації клієнта статусу адвокатської таємниці. Також очікується, що постачальник юридичних послуг має сучасні технічні засоби захисту інформації, які дозволяють обмежити та контролювати до неї доступ. Не потрібно забувати й про навчання персоналу юридичної фірми. Усі без винятку працівники повинні бути ознайомлені із засадами захисту та нерозголошення інформації, знати алгоритм дій у випадку перевірки чи обшуку.

Маю позитивний досвід, коли я вже у ролі клієнта з’явився в юридичній фірми, де працював раніше. Зайшовши до офісу, впевнено попрямував, щоб привітатися з колегами, з якими ще вчора був пліч-о-пліч. Але мене люб’язно зупинив «ресепшионіст», зазначивши, що мені туди вже не можна. Я залишився в клієнтській зоні, ще раз переконавшись у надійності юридичного партнера.

Убезпечення конфіденційної інформації в юридичній фірмі: ризики та протидія

Максим ЗІНЧЕНКО, керівник юридичної служби ТОВ «ЕНЕРДЖІ ГМБХ»

Питання ефективного захисту конфіденційної інформації та комерційної таємниці є постійною складовою безпечного функціонування господарської діяльності як юридичної фірми, так і кожного підприємства. Так, впровадження Положення про захист конфіденційної інформації та комерційної таємниці і затвердження Переліку відомостей, що становлять таємницю або є конфіденційними, не дозволить жодному підприємству убезпечити себе від ризиків розповсюдження/розголошення.

З метою реального створення умов, за яких витік конфіденційної інформації створюватиме негативні юридичні наслідки для особи/осіб, які розповсюдили/розголосили таку інформацію, — це впровадження в роботу компанії чіткого та ефективного механізму, що регулюватиме як питання віднесення тих чи інших відомостей/інформації до статусу конфіденційної, так і питання притягнення до відповідальності всіх тих осіб — від працівників до партнерів — до юридичної відповідальності. Саме тому кожен із працівників та партнерів повинен мати свій рівень доступу до конфіденційності, з письмовим підтвердженням таких фактів. У разі, коли витік інформації став реальним, компанія має розпочати внутрішнє розслідування, результатом якого стане відповідний акт про витік/розголошення комерційної таємниці чи конфіденційної інформації з вирахуванням у вартісному виразі, якої саме шкоди було заподіяно такими діями. Подібний підхід дає змогу задокументувати всі суттєві факти з переліком відомостей, що стали відомі конкурентам/громадськості чи державним органам, і, відповідно, особу/осіб, через дії чи бездіяльність яких став можливим такий витік інформації.

Звичайно, для кожного рівня доступу та залежно від виду відомостей, які віднесені компанією до конфіденційної інформації чи комерційної таємниці, має бути встановлений грошовий вираз тієї суми збитків, яку компанія встановила за витік такої інформації. Саме за умови відповідної фіксації можливе пред’явлення вимоги до працівника чи партнера, які спричинили таке розповсюдження/витік інформації. Як правило, жодна з таких осіб, що вчинила розголошення, не буде в добровільному порядку сплачувати/компенсувати суму заподіяних збитків і саме тому підготовка всього базису доказів буде запорукою акцептового та аргументованого позову у суді.

Найголовніше правило, яке має буде використане кожною компанією, — підготовка та впровадження в роботу фірми певного регламенту, який буде внутрішньою конституцією безпеки та захисту як від недобросовісних працівників/партнерів, так і від сторонніх осіб, які ззовні вчинятимуть дії з отримання конфіденційної інформації, яка забезпечує конкурентну перевагу та надає можливість оригінального способу залучення клієнтів, а отже, й отримання прибутку.

Михайло ВОЙЦЕХОВСЬКИЙ, молодший юрист АК «Правочин»

Угоди про нерозголошення — механізм захисту конфіденційної інформації, який може вважатися стимулом для її нерозголошення хіба що для клієнтів юридичної фірми. Юристи ж розуміють, настільки важко довести відповідний проступок. При цьому для притягнення до відповідальності необхідно ще й встановити причинно-наслідковий зв’язок між розголошенням та шкодою, а тому угода про захист конфіденційної інформації між фірмою та її юристами має здебільшого формальний характер, регулює лише процедуру обміну такою інформацією. Механізмів притягнення до відповідальності немає і в Кодексі законів про працю України, згідно з яким звільнити працівника можна лише за систематичне розголошення інформації, що становить комерційну таємницю, чи конфіденційну інформацію, якщо обов’язок її збереження вказаний у трудовому договорі або міститься в посадовій інструкції чи у внутрішніх актах фірми. Тому юристи не так бояться ретроспективної відповідальності за свій проступок, як негативних відгуків та рекомендацій керівництва фірми, що не найкраще вплине на їхню подальшу кар’єру.

У свою чергу, стимулом для нерозголошення інформації в юридичній компанії може стати лише симбіоз «пряника» у вигляді гідних умов праці, виховання почуття патріотизму та встановлення високих моральних стандартів у корпоративній політиці фірми та «батога» у вигляді ретельного відбору кадрів, запровадження дієвого механізму виявлення фактів розголошення охоронюваної інформації, створення окремого «захисного» структурного підрозділу фірми, запровадження системи звітності та спостереження за працівниками тощо. При цьому підхід до захисту комерційної таємниці може дещо змінитися після прийняття нового Трудового кодексу України, який передбачатиме можливість технічного спостереження за працівниками і можливість їх звільнення в результаті розголошення охоронюваної інформації без прив’язки до заподіяної шкоди.

Марина ГЕРМАН, голова адвокатського бюро «Герман і Партнери»

На сучасному етапі розвитку нашої країни постає низка питань щодо інструментів регулювання у сфері захисту бізнесу. Юридична безпека є фундаментом загальної системи безпеки бізнесу, на яку спирається компанія в процесі своєї щоденної діяльності.

На жаль, необхідно визнати, що більшість вітчизняних бізнесменів працюють за принципом «поки грім не гряне, мужик не перехреститься». Це, звичайно ж, неприємно, але факти і практика показують, що про питання безпеки людина серйозно замислюється тоді, коли вже кошти вкладені, договори підписані і таке інше.

Оптимальним з точки зору найбільшої гарантованості захисту інтересів бізнесу є його робота з юридичною компанією, а не з юристом. Виконувати завдання із забезпечення юридичної безпеки фахівцеві простіше не наодинці, а коли він вбудований у колектив, який готовий професійно захистити свого клієнта в усіх сферах його життєдіяльності.

Юридичний бізнес, як і будь-який інший бізнес, потребує захисту та перевірки наявних і нових клієнтів, щоб уникнути ризиків у майбутньому. Для захисту бізнесу фахівці юридичних компаній ще до підписання будь-якого договору з контрагентом здійснюють його перевірку на наявність будь-яких ризиків, а саме: відомості про стан юридичної особи або фізичної особи — підприємця (зареєстроване чи перебуває на стадії ліквідації/в процедурі банкрутства); основні дані про державну реєстрацію, організаційно-правову форму (є можливість перевірити, що контрагент — це не щойно створена компанія (за часом реєстрації), дізнатися дані про засновників, уповноважених підписантів, керівників, адресу, види діяльності). У базах Державної фіскальної служби України перевіряються відомості про те, чи знаходиться компанія на обліку в податкових органах; відомості, чи має податковий борг та чи поширюється на його майно податкова застава; відомості про те, чи є контрагент платником єдиного податку, платником ПДВ. Не забуваймо також про Єдиний державний реєстр судових рішень, на якому можна дізнатися відомості про наявні спори з податковою, господарські спори, справи про банкрутство, кримінальні справи та прийняті в них рішення стосовно потенційного контрагента.

Необхідно звернути особливу увагу на те, що юридичні фірми передусім розроблять стандартні договори та форми первинних документів з чіткими інструкціями щодо їх оформлення та підписання задля того, щоб будь-який новий працівник міг чітко дотримуватися цих інструкцій та здійснювати свої трудові функції більш ефективно.

На сьогодні широкого застосування набирає вираз «податкова обачність» — це означає, що кожен повинен перевірити свого контрагента перед початком співпраці з ним. Тому необхідно всіма засобами і зусиллями перестраховуватися, щоб потім було легше доводити в суді реальність договорів.

Наталія МІНАКЕРМАН, юрист патентно-юридичної компанії IPStyle

Добре розроблений договір про нерозголошення конфіденційної інформації (non-disclosure agreement, NDA) — це завдання для роботодавця, що при успішному його виконанні зможе забезпечити сталий розвиток і безпеку бізнесу в майбутньому.

Тому варто пам’ятати:

— по-перше, всі терміни/категорії, використані в договорі, необхідно визначити в чіткій формі, уникаючи загального характеру (визначили, що входить до поняття «конфіденційна інформація» — відтепер це ваш письмовий доказ, що така інформація була розкрита працівникові, роботодавець її передав, а працівник її отримав і погодився з умовами договору);

— по-друге, NDA укладається письмово, його наявність — це вже половина успіху: все, що прописано на папері, а не просто «проговорено», дає суттєвий психологічний вплив на робітника. З іншого боку, превентивну функцію нестиме передбачена у NDA юридична відповідальність, наприклад, у формі відшкодування збитків чи штрафних санкцій (останнє поширено в господарській практиці на території США, див. справу «Bond v. Polycycle, Inc.», 732 A.2d 970).

Якщо мова зайшла про США, варто сказати, що за океаном використовуються доктрини «трампліну» та «неминучого розкриття».

Концепція трампліну передбачає встановлення заборони на використання працівником конфіденційної інформації у власних цілях, що призводить до отримання необґрунтованих переваг над його колишнім роботодавцем.

Друга доктрина встановлює ще одне правило: працівник, що мав доступ до конфіденційної інформації, неминуче її розкриє майбутньому роботодавцю, якщо останній здійснюватиме діяльність у тій самій сфері, що і первісний роботодавець. Наприклад, справа «PepsiCo, Inc. v. Redmond», 54 F.3d. 1262, в якій компанія PepsiCo (первісний роботодавець) звернулася до суду з проханням встановити судову заборону на перехід Редмонда (колишній працівник) до компанії Quaker Oats, що за сумісництвом була її прямим конкурентом. Суд задовольнив позов та додатково наказав відповідачу не розголошувати комерційну таємницю PepsiCo. Проте у справі «IBM Corp. v. Visentin», 11-902, позивач (компанія) не зміг довести, що відповідач (колишній працівник) зможе використати на новій роботі ті досвід та інформацію, що були отримані за час роботи в IBM. Був встановлений лише один факт — спільна сфера діяльності роботодавців, чого виявилось замало: на користь відповідача суд відніс збільшення обсягу його повноважень на новій роботі, відсутність у нього документації тощо.

В Україні зазначені вище договори тільки-но набирають популярності. NDA — це, звісно, не стовідсоткова гарантія нерозголошення вашої конфіденційної інформації, але його укладення підвищить необхідний safe-режим і надасть додаткові можливості для притягнення винних до відповідальності.

Недотримання адвокатських гарантій, нехтування адвокатською таємницею з боку контролюючих органів: наслідки та ефективні методи боротьби у нашій державі. Досвід вашої компанії

Михайло ВОЙЦЕХОВСЬКИЙ, молодший юрист АК «Правочин»

Фундаментальною гарантією адвокатської діяльності є декларована в статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» заборона на проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів, пов’язаних із здійсненням адвокатської діяльності (legal professional secrecy). За порушення цієї гарантії передбачена кримінальна відповідальність (стаття 397 Закону). Однак контролюючі органи надають власну оцінку інформації, яка міститься в адвокатів. Тому для підвищення ефективності боротьби з порушенням своїх гарантій адвокатам доцільно вести адвокатське досьє з реєстром його матеріалів. Таким чином, усі відомості, поміщені до нього, автоматично підпадатимуть під захист адвокатської таємниці, і контролерам важче буде довести, що в теці з написом «адвокатське досьє» вони хотіли отримати відомості про діяльність фірми. Інша справа — нехтування гарантіями адвокатської діяльності в ході кримінального провадження. З одного боку, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює особливий порядок проведення слідчих дій стосовно адвокатів, з іншого — КПК України, в статті 3 якого зазначено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише КПК України. Тому слідчі часто нехтують вимогами профільного закону, дотримуючись процедури слідства, продиктованої саме КПК України. Ефективних та реально працюючих методів боротьби з порушеннями гарантій адвокатської діяльності в нашій країні, на жаль, поки не існує. Найчастіше протистояння адвокатів з контролюючими органами закінчується силовими і свавільними діями останніх, понівеченими офісами, вивезеними документами та комп’ютерами. Відтак, за свої гарантії адвокати змушені боротися, використовуючи загальні методи боротьби з протиправними діями правоохоронців, зазвичай у судовому порядку, апелюючи при цьому до рішень Європейського суду з прав людини у справах «Golovan v. Ukraine», «Servulo & Associados, RL and Others v. Portugal» та «Niemietz v. Germany».

Юрій ЗАХАРЧЕНКО, старший юрист ЮК Prove Group

«Адвокати вимагають захисту…». На жаль, цей вислів сьогодні вкрай актуальний, адже ті, хто надають правову допомогу, самі вимушені захищатися.

Як не дивно, але найчастішими порушниками гарантій адвокатської діяльності є захисники законності — правоохоронці. Саме на їхні дії постійно лунають скарги з боку колег. Випадки порушення прав адвокатів та гарантій їхньої діяльності далеко непоодинокі і вражають своєю зухвалістю: щодо адвокатів проводяться негласні слідчі дії та втручаються у приватне спілкування адвоката з клієнтом; проводяться обшуки робочих місць адвокатів та вилучаються документи, пов’язані із здійсненням адвокатської діяльності. Іноді від слідчих та прокурорів можна почути, що адвокат — негідник тільки через те, що доброчесно виконує свої професійні обов’язки і тим самим заважає працювати правоохоронцям та вершити справедливість.

Очевидно, що причини численних порушень гарантій адвокатської діяльності не в прогалинах законодавства, адже професійні права чітко визначені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», де передбачена відповідальність за їх порушення. На мою думку, нехтування гарантіями адвокатської діяльності пов’язане з низькою правовою культурою порушників: відсутність поваги до закону, прав іншої людини, їх незнання. Відтак, іноді доводиться вживати заходів правового виховання й ставити до відома керівників порушників про невігластво їхніх підлеглих. На жаль, досить часто відсутністю знань про права та професійні гарантії адвокатів відзначаються й керівники органів державної влади. За таких обставин одним із можливих засобів захисту є публічність: надання розголосу щодо порушення прав адвокатів та залучення до захисту представників органів адвокатського самоврядування, професійних об’єднань, ЗМІ.

Однак завжди треба пам’ятати, що гарантії адвокатської діяльності не гарантують захисту адвокатської таємниці. Якщо клієнт довірив вам цінну інформацію, то потрібно її убезпечити від витоку: не пересилати засобами електронного зв’язку, не зберігати та не працювати з нею на комп’ютері, під’єднаному до мережі Інтернет; носій ліпше зберігати в недоступному для третіх осіб місці.

Недотримання адвокатських гарантій, нехтування адвокатською таємницею з боку контролюючих органів: наслідки та ефективні методи боротьби у нашій державі. Досвід вашої компанії. Особливості та алгоритм дій співробітників під час обшуків та перевірок в юридичній фірмі/адвокатському об’єднанні

Олександр ЛУК’ЯНЕНКО, партнер VB PARTNERS, адвокат

Останнім часом спостерігається тенденція до нівелювання гарантій адвокатської діяльності та відсутності принципу змагальності у кримінальному провадженні. Практично перестає існувати інститут адвокатської таємниці.

Дедалі частішими стають випадки проведення обшуків в офісах адвокатів, де вони безпосередньо здійснюють професійну діяльність. При обшуках вилучається майно, яке містить адвокатську таємницю, що є безумовним та грубим порушенням законодавства України.

Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» забороняється проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів, пов’язаних із здійсненням адвокатської діяльності.

Тобто є імперативна норма, яка не має винятків. Законом також передбачено, що виключно з дозволу суду стосовно адвоката може бути проведений обшук, однак суд має чітко вказати майно адвоката, яке може бути оглянуте та яке підлягає вилученню. При цьому таким майном може бути лише те, що не стосується адвокатської діяльності. Це чітко встановлено законом.

Однак зазначені норми закону та гарантії адвокатської діяльності порушуються слідчими та прокурорами, які під час проведення обшуків у адвокатів як мінімум оглядають документи, які містять адвокатську таємницю, як максимум — їх вилучають та визнають речовими доказами, що за своєю суттю знищує інститут адвокатської таємниці.

Наведені гарантії прав адвокатів також порушують судді, оскільки, як правило, дають дозвіл на проведення обшуку, не даючи оцінку тому, чи може вказаний обшук порушити адвокатську таємницю.

На мою думку, з метою забезпечення принципів законності та змагальності сторін у кримінальному провадженні потрібно посилити механізм реального притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні адвокатської таємниці.

Сергій ТЕЛЕШЕВ, адвокат, експерт з питань правового та економічного захисту бізнесу

Не є новиною те, що правоохоронні органи відкривають окремі кримінальні провадження щодо захисників, а також запрошують захисників на допит як свідків, вручають повідомлення про підозру в тих самих справах, які вони ведуть. І, звісно, в переважній більшості це все є механізмами впливу на сторону захисту.

Безумовно, беручи в провадження справи, в яких передбачається подібний тиск, необхідно мати колегіальну, а не одноосібну сторону захисту (підключати декількох адвокатів (бажано з різних об’єднань або самозайнятих), а у цивільних справах — декілька представників). Колегіальний захист не дасть змоги чиновникам застосувати такі підступні механізми, як ототожнення декількох захисників з одним підзахисним, виклик адвоката як свідка або вручення повідомлення про підозру одразу всім адвокатам. Крім того, при колегіальному захисті недобросовісним правоохоронцям дуже складно буде відкривати кримінальні провадження стосовно декількох захисників.

Щодо питання інформаційних атак на адвокатів та інших юристів, то найголовнішим вважаю не давати для цього приводів: бути виваженими під час спілкування з клієнтом, чиновниками, колегами, ЗМІ; фіксувати в процесі надання захисту всі дії на папері та технічними засобами; за можливості запрошувати у судові засідання більше вільних слухачів; дотримуватись формального принципу у взаємодії з правоохоронцями, колегами та ЗМІ. Звісно, бувають виняткові випадки, але, як-то кажуть, не буває диму без вогню.